Про Броніславу Йосипівну Рихлик – підприємицю із Ясенівки – чула давно, найперше, як про людину, яка займається благодійністю, долучається до допомоги військовим, підтримуючи будь-які ініціативи. І не лише. Підтримка закладів освіти, спонсорська допомога під час проведення молодіжних патріотичних заходів у громаді – на посильний внесок Броніслави Йосипівни завжди можна розраховувати. З початком повномасштабної агресії росії співпраця із благодійними організаціями, селищною радою у питаннях допомоги військовим, внутрішньо переміщеним особам стала ще тіснішою.
І ось ми розмовляємо у затишній садибі Броніслави Йосипівни. Майже постійно на очах у жінки – сльози, бо ж доля країни, рідної землі для неї нині – найважливіша і найболючіша тема.
– Ми включилися у благодійну діяльність ще із 2014 року. Уся моя сім’я (а ми працюємо разом) має спільне бачення – усім, чим можемо, будемо підтримувати свою країну, допомагати військовим, бо на сьогоднішній день – це головне. Пригадую, ще перед початком війни, десь у січні 2022 року, я побачила по телебаченні повідомлення про те, що у Києві організовується тероборона. Я одразу зв’язалась із представниками керівництва нашої громади, щоб дізнатись, чи є такі формування і у нас та чи потрібна допомога. Мені сказали, що поки не потрібно. Але невдовзі настав страшний для нас, усіх українців, день. Ніколи його не забуду. Ми з чоловіком не відходили від телевізора, слідкуючи за новинами. А в голові – лише одна думка: потрібно щось робити. Ми зібрали продукти харчування, усе, що було під руками, у буса і відвезли до Ярмолинець. Тут, у приміщенні селищної ради, уже були люди, які щось приносили чи привозили. Згодом організувалась польова кухня на території церкви Преображення Господнє ПЦУ, де настоятель о.Миколай Ковалик. Волонтери готували там їжу для військових. Тому ми почали доставляти продукти туди. А в своєму селі теж організувалися із сусідами та знайомими і готували готові страви тут, бо на той час була така потреба. Варили борщ, ліпили вареники, готували салати. Окремі страви розфасовували для транспортування. Словом, робили усе, що могли, залежно від того, яке було нам замовлення. Ми усі вболівали за спільну справу, за наших військових.
Якщо якийсь час Броніславі Йосипівні ніхто нічого не каже, не дає ніяких завдань, вона сама телефонує, цікавиться, що потрібно та надає допомогу.
– Коли мені кажуть, що незручно часто до мене звертатись, то я завжди відповідаю коротко: “Ми разом будемо до Перемоги. Інших розмов не має бути”. І навпаки, прошу дівчат, щоб за потреби звертались до мене. Хоч не можу допомагати фізично, тобто працювати безпосередньо, але продукти, фінансово – завжди готова.
Родина Броніслави Йосипівни займається вирощуванням овочів та зелені, а також мають невеличкий магазин. Працюють спільно із дітьми та онуками. От, власне, і усе.
Але ентузіазму у Броніслави Йосипівни вистачає. Уже більше року вона не втомлюється активно волонтерити. На заваді не стають ні особиста зайнятість, ні поважний вік, ні якісь інші буденні проблеми. Жінка вільно та впевнено почувається за кермом будь-якої автівки, адже водійського стажу має, починаючи із 1984 року. Розповідає, що завжди хотіла навчитись кермувати, а тепер і не уявляє, як може бути по-іншому. А за основною професією Броніслава Йосипівна – медпрацівниця, десятки років пропрацювала фельдшером швидкої допомоги у Ярмолинцях. Зізнається, що свою роботу любила, бо завжди у серці живе потреба і велике бажання допомагати людям. За викликами об’їздила увесь колишній Ярмолинецький район, добре знає усі стежки-дороги і постійно була на зв’язку: і вдень, і вночі. Уже більше десяти років Броніслава Йосипівна – на заслуженому відпочинку. Але не відпочивають її дбайливі руки, бо з молодих років прикипіла жінка душею до рідної землі. Впевнена, що земля і лікує, і сили додає, і надихає на добрі справи.
– Важко повірити, але найкращим відпочинком був і є для мене мій город. Сапу в руки – і насолоджуюсь, як розсипається земля, як вона радіє, що її обробляють. Скажу один невеличкий секрет: якщо не будеш любити землі, вона не принесе тобі віддачі. Це перевірено життям.
Певно, ота любов до рідної землі надихнула Броніславу Йосипівну, по суті, опанувати ще одну професію – аграрія і на подільських чорноземах вирощувати палітру плодів, які радують смаком та поживою не лише власну сім’ю, а й земляків, які уже облюбували свіжу, екологічно чисту продукцію. Спілкуючись із цією щирою, цікавою жінкою, мимоволі думаєш про те, що залюблена у рідну землю людина ніколи не залишиться байдужою до її долі. Ось свідчення тому – пані Броніслава. Про що б не розповідала, повертається до головного – потрібно допомагати Україні, Збройним Силам, нашим захисникам, щоб якнайшвидше вигнати московських зайд із рідної землі, жити у вільній, процвітаючій країні і усім разом святкувати таку очікувану, таку бажану і нелегку для усіх Перемогу.
– Я прокидаюсь і лягаю лише з однією думкою – про наших воїнів, про те, як їм нелегко і що я сьогодні можу зробити для них, для нашої Перемоги.
Увесь об’єм наданої благодійної допомоги Броніслава Йосипівна, звісно, ніколи не обліковувала. Бо ж із задоволенням брала участь у спонсорській допомозі із організації різних патріотичних змагань, які проводилися у громаді, інших освітянських заходів і у рідному селі, і у громаді. Бо головне – вільна, незалежна держава, мирне небо над головою, рідна земля під ногами та щасливі люди у власних домівках.
Алла ГУМЕНЮК. Фото авторки.
