Світлана Лишень знайшла своє покликання серед військових ще у 2019 році, коли розпочала роботу на цивільній посаді в одній із частин. Згодом отримала пропозицію підписати контракт із 3-ю танковою.
– Цю пропозицію я прийняла, оскільки мене цікавила військова кар’єра, бо серед армійців, хоч і на цивільній посаді, почувалась впевнено. У лютому 2020 року уже розпочала службу у нашій бригаді на посаді бухгалтера та у званні солдата.
Сьогодні Світлана Володимирівна уже має звання старшого сержанта та обіймає посаду провідного бухгалтера. Вважає удачею те, що вдалось поєднати основну спеціальність, здобуту у Кам’янець-Подільському аграрно-технічному університеті (облік і аудит) із військовою службою. Досвід роботи пані Світлана здобувала у банківській сфері та на державній службі. Отож, саме такі інтегровані знання і допомагають легко долати труднощі, які, безумовно, виникають у будь-якій роботі.
Особливі спогади – про перші дні повномасштабної війни.
– Для мене особисто це була несподіванка. Але після дзвінка з частини на світанку 24 лютого, коли уже було оголошено збір, стало все зрозуміло. Як і всі, ми кілька діб майже не спали, тривало розгортання бригади. А кілька тижнів практично не покидали територію місця дислокації. Ми приймали людей. Було непросто, але ніхто не скаржився, відчувалась неймовірна згуртованість та взаємна підтримка, – пригадує пані Світлана.
Нині робота – це стиль життя і особлива зона відповідальності для нашої героїні.
– Військова бухгалтерія відрізняється від цивільної. Велика кількість людей, яким потрібно нараховувати грошове забезпечення, враховуючи зміни штату, посад; в полі зору – значна кількість документів. Але моя робота мені подобається.
Важливо, що підтримку пані Світлана знаходить і у колі рідних. Розповідає, що на бажання служити позитивно вплинув свого часу приклад батька, який був учасником бойових дій (на жаль, нині покійний), багато у побутових питаннях допомагають діти: шістнадцятирічна Марія та тринадцятирічний Олег. Вони пишаються тим, що мама – військова. Донька, яка навчається у випускному класі, розглядає можливість здобуття професії, пов’язаної із військовою службою.
– Чи потрібні жінки в армії? Звичайно, так, адже тут все, як у житті! І чоловіки, і жінки – важливі, тому нічого особливо у тому, що сучасна українська армія – це і про чоловіків, і про жінок. На щастя, у нас уже зруйновані стереотипи щодо будь-яких обмежень за статевою ознакою, тому є можливість вибору. І це, на мою думку, чудово.
Алла Гуменюк.
