Самовіддані та сталеві: у ЗСУ прослідковується тенденція росту кількості жінок-військовослужбовиць. За словами спеціалістки відділу з гендерних питань та зв’язків з релігійними організаціями Департаменту гуманітарного забезпечення МОУ Любові Гуменюк, на початку березня в лавах Збройних Сил налічувалось понад 40 тисяч жінок-військових – у 2,5 рази більше, ніж в 2014. Одна з них – героїня цієї історії, Тетяна Павлюк.
5 травня 2022 року Тетяна повернулась в Україну з Чехії, де працювала. Пригнала та розмитнювала автомобіль для сина Ярослава – солдата строкової служби Окремої президентської бригади. Жінка пригадує короткий, один з останніх, діалогів з Яріком, як любила його називати:
– Яріку, ми у Вінниці, машину розмитнюємо!
– Ви б ще в Маріуполь приїхали.
Хлопець дуже переймався за рідних, не хотів, щоб вони в часи повномасштабної війни повертались додому.
Вже за 2 дні після тієї розмови, 11 травня 2022 року, солдат Ярослав Білоус з позивним Архангел поповнив лави небесного легіону. Хлопець загинув при виконанні бойового завдання в селі Питомник, Дергачівського району, Харківської області.
Поховавши наймолодшого сина (у жінки є двоє старших: Олександр, який служить у ВСП, та Вадим, який за станом здоров’я служити не може), 6 червня Тетяна Павлюк мобілізувалась до 3 окремої танкової Залізної бригади. “Коли привезли Яріка, я думала, що увесь світ порву – хотіла всім їм помститись. Так і вирішила піти на службу, а інакше – я б вже не жила. Я хочу виконувати ту роботу, бо мені так легше. В мене дитина загинула – я мушу там бути”, – ділиться Тетяна. Нині жінка – старший солдат, діловод БТ служби танкової бригади. Військова з вдячністю розповідає, що за короткий термін уже нагороджена трьома грамотами – її самовідданість цінують.
“І важко, і легко – я в кожному шукала сина”, – жінка розповідає, що в молодих військових бачить риси полеглого сина. “До нас в автослужбу прийшов Салім. Я постійно дивилась на його руки – вони такі ж, як у мого Яріка. Я дивилась на його руки і цим жила”. Коли хлопці їдуть в район – місце дислокації – Тетяна по-материнськи кожного благословляє та просить помститись за загибель Архангела. “Я їх прошу не називати мене Тетяною Петрівною, не викати, я – Таня”.
Тетяна розповіла, що сини відмовляли її від мобілізації, лише чоловік, офіцер поліції на пенсії, нічого не сказав. Тетяна ж знає, що мусить бути сильною та берегти у серці найдорожче – пам’ять про полеглого сина. Вона ж ініціювала перейменування вулиці Гагаріна на вулицю Ярослава Білоуса на ст. Ярмолинці.
Коли починається повітряна тривога та службовці зобов’язані покинути територію частини, Тетяна їде на кладовище – до могили сина. Єдиним бажанням матері стало прагнення відвідати місце останнього подиху Архангела – Питомник на Харківщині.
Богдана САДОМСЬКА.
Фото з архіву Тетяни Павлюк.
