У Косогірці відбулось відкриття Дошки пам’яті загиблим землякам Андрію Оробчуку, Валерію Шевчуку та Михайлу Чайковському.
Вони захищали рідну українську землю від навали російських агресорів, віддавши у цій борні найдорожче – власне життя. Герої – навіки у серцях згорьованих матерів та батьків, дружин, дітей, рідних. Вони також назавжди залишаться у пам’яті земляків-односельчан. І відкритий меморіал – свідчення цього.
Урочистий захід відбувся із усіма почестями, зворушливо, щемно. Почесну варту біля Меморіалу несли вихованці військово-патріотичного клубу “Молодіжна козацька Січ Ярмолинеччини”. Про кожного із Героїв розповіла ведуча зібрання – директорка Ярмолинецького ЦКтД Лілія Дембіцька.
Михайло Чайковський народився 27 червня 1993 року у Соснівці. З 14-річного віку хлопець зростав без матері, опіку над ним взяв дідусь. Після закінчення у рідному селі 9-річки вступив на навчання до Кам’янець-Подільського військового ліцею. Далі вирішив здобути вищу освіту у Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного у Львові. У 2017 році Михайло успішно завершив навчання та отримав звання молодшого лейтенанта. Того ж року юнак одружився із коханою дівчиною Василиною. Через рік у подружжя з’явилася донечка. Молода сім’я проживала у селі Косогірка.
Офіцер Михайло Чайковський з 2017 року служив у 53-й окремій механізованій бригаді ім. Володимира Мономаха. За роки служби пройшов шлях від командира взводу до командира стрілецького батальйону: від молодшого лейтенанта – до майора. Служив на Луганському, Горлівському, Маріупольському, Волноваському напрямках.
12 грудня 2023 року із Авдіївського напрямку повідомили про загибель Михайла. Посмертно майор Чайковський нагороджений орденом Б. Хмельницького III ст. Воїн був також нагороджений медаллю “За 10 років сумлінної служби”, нагрудним знаком “Учасник АТО”, відзнакою командувача об’єднаних сил “Козацький хрест” I ст., медаллю “За службу Україні”, нагрудними знаками “За зразкову службу” та “За досягнення у військовій службі”.
Андрій Оробчук народився 4 квітня 1990 року, ріс цікавим хлопчиком, любив допомагати батькам по господарству, навчився від них виконувати усяку роботу. Навчався у Косогірській неповній середній школі, а у старших класах – у Савинецькій. По закінченні навчального закладу обрав для себе мирну та потрібну людям професію будівельника та вступив до Хмельницького професійно-технічного закладу. Коли отримав диплом, трудився на будівництвах, багато допомагав людям у рідному селі, знайомим, друзям. Кажуть, Андрій був безвідмовним, а робота у його золотих руках – горіла. Не кожній людині вдається облаштовувати криниці, Андрій мав такий хист: не одну криницю у рідному селі викопав та оздобив. Та й водичка у них прибуває, чиста і добра на смак. Тому пам’ятають Андрія Оробчука і дякують йому люди у селі донині. Крім того, хлопець брався за роботу будь-якої складності, і все у нього виходило.
Рішення вступити до лав ЗСУ Андрій прийняв ще у часи, коли тривала АТО. Це був 2016 рік. Після підписання контракту поїхав у зону бойових дій, служив у складі 44-ї окремої артилерійської бригади імені Гетьмана Данила Апостола. Після 3 років служби повернувся до рідного села, працював біля землі, знову ж таки будував, підтримував рідних. Коли у лютому 2022 року розпочалася повномасштабна війна, Андрій Оробчук був серед тих, хто вже наступного дня добровільно прийшов до військкомату. Боронив рідну землю на Донеччині. Маючи бойовий досвід, Андрій користувався заслуженим авторитетом серед побратимів, допомагав молодшим, ділився своїми знаннями, які здобув безпосередньо в боях. Але сталося непоправне – 12 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання життя воїна трагічно обірвалося.
Валерій Шевчук народився 26 жовтня 1971 року у Косогірці. У родині виховувалося двоє синів, Валерій був молодшим із них. У рідному селі пішов до 1 класу місцевої школи, по закінченні якої здобув професійну освіту у Балинському профтехучилищі. Валерій став трактористом, як і мріяв з раннього дитинства. У юнацькі роки пройшов строкову службу в армійських лавах. Працював на різних роботах: на будівництві, вів домашнє господарство, бо з дитинства умів працювати біля землі. Маючи за плечима досвід строкової служби, вирішив підписати контракт та став військовослужбовцем 3-ї окремої танкової бригади. Це було ще до великої війни. Після завершення 3-річного контракту звільнився, маючи інші плани.
Але зовсім незадовго розпочалася повномасштабна агресія росії проти України. З перших днів ворожого наступу Валерій став на захист України у складі рідної для нього 3-ї окремої танкової Залізної бригади. Брав участь в обороні та звільненні Київської області, Харківщини, Донеччини, ніс службу на південному напрямку. У 2023 році воїн перебував на лікуванні. Через погіршення стану здоров’я його перевели в інше військове з’єднання. 18 липня надвечір серце воїна зупинилось назавжди.
Перед велелюдним зібранням виступили голова Ярмолинецької селищної ради Андрій Шутяк, староста села Косогірка Марія Боднар, дружина загиблого Героя Михайла Чайковського Василина Чайковська. До Меморіалу лягли живі квіти.
Участь у заході взяли учні та педагоги Савинецької гімназії (директорка – Ноцька Людмила Павлівна). Чин панахиди за загиблими та освячення пам’ятника звершив благочинний Ярмолинецького округу ПЦУ отець Миколай Ковалик.
У той день громада згадувала про ще одного захисника-земляка Чорнія Олега Петровича, який вважається зниклим безвісти. Просили помолитися за здоров’я воїна і за його родину, яка понад усе прагне отримати звісточку про те, де знаходиться найрідніша для них людина.
Берегти пам’ять про земляків, які загинули за Україну – святий обов’язок живих. Тому до будівництва Меморіалу долучилися у Косогірці багато небайдужих. З допомогою Ярмолинецької селищної ради та за участі фермерів, одноосібників, працівників культури та їх родин, сімей активних небайдужих односельчан, стараннями невтомної старости села Марії Боднар усе вдалося здійснити.
Тепер у центрі Косогірки буде місце пам’яті, де зосереджено знаки пошани загиблим землякам у різні історичні періоди: часів Голодомору та репресій, Другої світової війни, закатованим нацистами євреям – жителям містечка Фрампіль та меморіал новітнім Героям-землякам.
Алла Гуменюк. Фото авторки та із Facebook-сторінки Ярмолинецької ТГ.
