Я дуже добре пам’ятаю перші дні повномасштабного вторгнення. Сум, страх, відчай, паніка. Загальна мобілізація, створення блокпостів, черги у військкоматах. Потрібно було щось і нам робити, хотілось якось допомогти, але ЯК? Чим би ми могли бути корисні? Сидіти і моніторити новини 24/7 ставало неможливим. Моральний стан різко погіршувався з кожним днем. Написала у групі вчителів, що збираємось задля благого діла. Приходити усім бажаючим. А вони ніби й чекали, поки я напишу. Прийшло стільки жінок, що я і не очікувала. Вже 4 березня ми почали робити те, що вміємо найкраще – готувати. Спочатку ми ліпили вареники. Морозили. Потім випікали щодня біля 10 кг печива і пиріжків та передавали військовим.
А потім завдання було ще складнішим. Бо мали годувати щодня захисників повноцінно – сніданок, обід, вечеря. Чесно, я хвилювалась. Чи вдасться нам? Бо кількість людей іноді сягала 230 на один прийом їжі. О 6-й ранку ми збирались на кухні і повертались додому лише опівночі. Неважливий був день тижня і час доби. Ясенівка не спала. Люди почали приносити домашні продукти. Місцеві підприємці забезпечували необхідним. І вже за декілька тижнів процеси були налагоджені. Наші дівчата досвідчено працювали – як у хорошому ресторані. Кожна відповідала за окремий процес. Шеф-кухар, м’ясник, кондитер, дівчата на заготовках, на напоях, мийниці посуду. А меню ми складали таке, що позаздрять столичні заклади. Від мамалиґи до біляшів, від риби під сирним соусом до кров’янки.
І перша страва, і друга, і компот, і десерт – обов’язково. Фрукти та свіжі овочі – у щоденному раціоні. Бо готували для найдорожчих. Для своїх.
У когось ознаки застуди – жіночки вже повноцінно лікують. Потрібно щось? Не питання. Декілька годин – і є. Баню організувати? Будь ласка. Форму випрати? Вже майже висохла, скоро принесуть. Вислухати і порадити? Будуть краще будь-яких психологів.
Гостинцями не обділяли стабільно і друзів на передовій. Вони готувались з особливою вдячністю.
Та остаточно дівчата вразили наповал, коли ми організували справжній концерт, адже Ясенівка завжди славилась своїми талантами. Захисники були вражені, дуже задоволені, і сказали, що це неабияк підняло їх бойовий дух.
Хлопці постійно повторювали, що залишились би у нас, бо тут по-домашньому смачно і по-особливому атмосферно, як вдома, як у МАМИ.
Звісно, бо ми вкладали основне – душу.
Працювати з такою командою – одне задоволення. З такими друзями ніякі вороги не страшні. На тлі страшних подій у нас були дні, які назавжди закарбуються в пам’яті, як найкращі.
Ваше материнське серце зберігає величезну любов і доброту, руки випромінюють тепло і ніжність, а душа переповнена енергією і готовністю допомагати і захищати усіх, як своїх дітей, завжди і всюди.
Олена АНДРЕЙКIВ, староста села Ясенівка.
