Цікавими стежками історії уже понад пів століття веде молоде покоління Лариса Миколаївна Федорович. Протягом 52 років вона незмінно продовжує працювати у Ярмолинецькому ЗЗСО I-III ступенів №1, де колись здобувала освіту і сама. І хоч за цей період у педагогині неодноразово була можливість побудувати успішну кар’єру і на інших посадах, але вона завжди робила вибір на користь рідного навчального закладу та роботи із дітьми. Хоча насправді вчителювати ніколи не планувала: хотіла пов’язати життя із юриспруденцією.
“Історія мене цікавила завжди, цьому великою мірою завдячую шкільному учителю, який був і директором школи – Дем’яну Григоровичу Чижуку. Оскільки він безпосередньо брав участь у бойових діях під час Другої світової війни, то розповідав про події минулого із перших уст. Це викликало повагу та бажання вивчати історію більш поглиблено. Але свій подальший професійний шлях бачила не у педагогіці, а в галузі права”, – розповідає учителька.
На той час, щоб вступити на цю спеціальність, потрібно було мати два роки досвіду та входити до складу партійної організації. Такий варіант не підходив, тому Лариса Миколаївна вирішила скористатися іншою можливістю здобути омріяний фах – вступити до Кам’янець-Подільського педінституту на історико-правовий факультет. Спочатку пройти відбір не вдалося, тому 17-річною вона розпочала працювати у рідній школі на посаді вожатої. Наступного року почала навчатися у виші, але заочно, щоб поєднувати із роботою.
“Тоді мене і “затягнуло”, – із посмішкою пригадує Лариса Федорович, – хоч вже були можливості та пропозиції розвиватися у професії, яку обирала першочергово, зрозуміла, що зі школи не піду нікуди”.
Перед собою вчителька ставить чітку мету – зробити історію не нудною, а зрозумілою кожному. Цього досягає завдяки інноваційним методам навчання та активній взаємодії із учнями. Різноманітні квести, інтелектуальні змагання, проєкти – це ті форми роботи, які Лариса Миколаївна активно використовує у ході своїх занять. А для того, щоб учні були активними під час узагальнення вивчених тем, навіть створила власну оригінальну методику – КРОС (конкурс розумних, організованих, спритних).
“До дітей не потрібно застосовувати жодних особливих підходів, їх треба просто любити. Так, вони різні, комусь легше дається навчання, хтось менш уважний, але головне – зацікавити їх тим, про що розповідаєш. Мені важливо, щоб учні не зазубрили текст із підручника, а зі мною спілкувалися, були активними під час уроку. Тому просто сухо подати матеріал – недостатньо, особливо сучасним дітям, – каже педагогиня, – Вони взагалі дуже відрізняються від тих, що навчалися раніше – більш обізнані, відкриті до дискусій. Адже якщо раніше вчителі були єдиним джерелом знань, то сьогодні завдяки доступу до багатьох ресурсів діти часто доповнюють мене, разом аналізуємо факти, про які вони дізналися у позаурочний час. Проте варто сказати, що теперішнє покоління стає важче змотивувати. Навчання для них сприймається по-іншому, не завжди – як праця, а, як на мене, це таки праця, і зовсім нелегка”.
Одним із важливих видів роботи Лариси Федорович є дослідження історії рідного краю. Педагогиня на базі навчального закладу створила музей 235-го штурмового авіаційного Проскурівського полку на честь льотчиків, які воювали у Другій світовій війні. Але у зв’язку із тим, що воєнні дії на території України тривають і сьогодні, експозиції постійно доповнюються новими експонатами. Їх надають для музею випускники навчального закладу, які були учасниками АТО та захисники, які сьогодні проходять службу у лавах ЗСУ.
На основі розповідей місцевих жителів за ініціативи Лариси Миколаївни було видано три книги: “Україна пам’ятає” (спогади очевидців про Голодомор 1932-1933 років), “Війна очима дітей” (про дітей війни), “Земний уклін вам, найдорожчі” (про учасників АТО – випускників навчального закладу).
Із початку роботи у школі педагогиня активно займається і науковою діяльністю. Теми, які найчастіше обирає із дітьми для дослідження – війна, архітектура, народні звичаї, у кожній завжди намагається знайти краєзнавчий аспект. Останні 5 років її вихованці займали призові місця в обласному конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН.
Завдяки постійному самовдосконаленню Ларисі Миколаївні вдається іти попереду багатьох інновацій у галузі освіти. Це у свій час помітили і фахівці Хмельницького інституту післядипломної освіти, саме за їх рекомендацією педагогині було присвоєно педагогічне звання “Вчитель-методист”. Лариса Федорович була переможницею обласного конкурсу “Класний керівник року”, всеукраїнського конкурсу “Парк педагогічної майстерності” інституту інноваційних технологій і змісту освіти при МОН України, обласного конкурсу вчительських дослідницьких робіт “Жива історія краю” та “Моя Батьківщина – Україна”. П’ять разів ставала призеркою обласної ярмарки педагогічних ідей “Освіта Хмельниччини на шляхах реформування”.
На запитання про те, чим найбільше пишається у своїй роботі, Лариса Миколаївна відповідає, не роздумуючи: “Своїми учнями. Чим іще можна пишатися?! Мені надзвичайно приємно бачити через роки, якими вони виросли, як знайшли себе житті та професії. Із багатьма випускниками досі підтримую зв’язок, вони навідуються у гості, постійно діляться своїми успіхами”. Такі довірливі стосунки із учнями – ознака того, що кожного із них педагогиня сприймає як окрему індивідуальну особистість. А діти завжди відповідають взаємністю.
Анастасія Граб.
