Українська вишиванка – не просто святковий одяг. Споконвіку сорочка, вишита дружиною або мамою, вважалася потужним оберегом від нещасть: кожен стібок зберігав у собі любов і тепло душі. У кожному регіоні України є свої традиції вишивання і символізм орнаментів, але незмінно лише одне: вишиванка – це частина генетичного коду українця.
Хмельниччина також вирізняється з-поміж інших етнографічних регіонів техніками, орнаментами та кольорами вишиванок. У межах області кожна громада і навіть село мають свої неповторні традиції, за якими вирізняють вишиванку та майстриню, яка її вишивала.
Ярмолинеччина багата на майстринь-вишивальниць, які кохаються у вишивці та відроджують народні традиції й звичаї рідного краю. Серед них і майстриня Анна Блажієвська. Вона працює керівницею гуртка “Художня вишивка” у КЗ “Ярмолинецький Будинок дитячої та юнацької творчості” уже 24 роки, є керівницею гуртка-методисткою. За її мудрого наставництва понад сотні дівчаток та хлопчиків навчились азам вишивки та полюбили цю справу, а потім, подорослішавши, передавали знання та вміння своїм дітям.
Керівниця закладу Марина Миколаївна Краснопортко розповідає: “Для мене подільська вишивка – найскладніша і найгарніша зі всіх, що зроблені в різних куточках України.
У нашому Будинку творчості всі працівники закладу володіють цією технікою і мають власний вишитий виріб. Ми навіть оформили стіну вишивками на тему: “Хай розквітне Україна”. Багатьох із нас також навчала Анна Леонідівна. За спеціальністю вона – учителька трудового навчання, але за покликанням прийшла працювати у Будинок школяра, де трудиться і зараз. Заклад змінив назву, але керівниця гуртка навчає діток майстерно і професійно, передаючи свій досвід та вміння. У 2017 році за високий професіоналізм атестаційною комісією їй присвоєно звання керівник гуртка-методист.
Анна Леонідівна на високому рівні проводить гурткові заняття, впроваджуючи різноманітні інноваційні форми, методи, засоби навчання і виховання в гуртку, організовує роботу з дитячим колективом на принципах добровільності, самостійності, гуманності, з урахуванням запитів і потреб дітей. Майстриня розвиває творчі здібності гуртківців, залучає їх до участі у конкурсах, здійснює індивідуальну роботу з обдарованими дітьми. Разом із своїми вихованцями щорічно – у числі призерів обласних та Всеукраїнських конкурсів, акцій та флешмобів. Жодна із виставок, чи то в межах закладу, чи поза його межами не проходить без її робіт – різнокольорові картини, різноманітні рушники та яскраві вишиванки”.
Майстриня не тільки сама акуратно та майстерно береться до вишивання, вона до кожного вихованця знаходить свій підхід та слова, які не дадуть не лише не закинути цю кропітку справу, а й повірити в себе.
Ми також поспілкувалися із її вихованками: Лізою Тройніцькою, ученицею 5 класу Ярмолинецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2 та Валерією Білявською, ученицею 4 класу Ярмолинецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1. Вони уже другий рік відвідують гурток “Художня вишивка”. Ліза ділиться, що саме особистість керівниці здійснила вплив на вибір гуртка. “Наша Анна Леонідівна дуже добра та уважна до кожного. Вона – терпелива та спокійна. Кілька разів пояснить, якщо ти не зрозумієш. Мені дуже подобається відвідувати гурток у Анни Леонідівни і я хочу відвідувати його аж до 11 класу”.
Валерія додає, що вона ще не вивчила всіх технік вишивання, але в неї є на це час, бо ходити на гурток любить. Обов’язково вишиє вишиванку власними руками, і це буде вишиванка для мами.
Дівчатка діляться власними здобутками та успіхами, і ми розуміємо, що завдяки наставниці у них горять очі.
Для того, щоб краще познайомитись і зрозуміти особистість майстрині, ми поспілкувались із нею також.
– Анно Леонідівно, розкажіть, коли Ви почали вишивати і хто захопив Вас цією справою?
– Перші спроби були ще в дитинстві, але по-справжньому захопилася вишивкою у студентські роки. Коли навчалася у педагогічному училищі, у нас була молоденька викладачка трудового навчання – Галина Вікентіївна Бучківська, саме вона нас навчала правильно вишивати хрестиком. Завдяки їй я зрозуміла, наскільки це захопливий процес.
– Скільки часу потрібно, щоб вишити сорочку?
– Все залежить від вільного часу та від складності роботи. Пам’ятаю, як колись вишивала вишиванку для своєї доньки, то впоралася досить швидко. Приблизно за місяць сорочка була вишита.
– Які кольори і техніки Ви полюбляєте найбільше?
– Люблю вишивати хрестиком, бісером і щоб було різнобарв’я кольорів. Ще є одна техніка – лонгстіч (різновид гладі, у перекладі означає “довгий стібок”). У цій техніці виходять дуже гарні картини і чим більше кольорів ниток ти береш, тим краща буде робота.
– Вам більше подобається самій вишивати, чи навчати дітей?
– Подобається навчати дітей, особливо, коли бачиш, що у дівчаток вправно виходить, і коли у них є до цього бажання. Радію тоді, коли діти своїми ручками можуть вишити подаруночки рідним.
– Яка вишита робота Вам запам’яталась найбільше?
– Усі роботи залишаються в пам’яті, але найбільше – робота, яка була вишита під час навчання в інституті. То була картина, на якій зображена сільська хатина, місток і тополі. Там було приблизно 35 відтінків. Це найбільш масштабна робота.
Перша вишита сорочка для моєї доньки, також її пам’ятаю.
Тетяна ГРАБ, заступниця директора Ярмолинецького Будинку дитячої та юнацької творчості.
