Приємно, що в нашому селі вишивають від бабусь до онуків. Які ж це емоційні і талановиті жінки! Серед них – Валентина Кацал. Її роботи були представлені на виставці у бібліотеці, на огляді районного конкурсу “Ой, лопнув обруч”. У своїх вишивках вона мережить візерунками красу рідної природи, свої переживання та відчуття, образи тварин, квіти.
Золотими руками створює справжні шедеври неземної краси: ікони, рушники, чудові картини, неповторні диванні подушки, скатертини, різні види серветок, доріжок, панно…
Прошу майстриню розповісти, як з’явилося те нестримне бажання вишивати.
– Ще дівчиною, – згадує Валентина, – я часто спостерігала, як моя мама вишиває. Вона приходила з роботи втомлена, а за вишиванням, здавалось, відпочивала. Але це, насправді, нелегко. Треба мати велике терпіння, відчувати гармонію кольорів, а головне – бажання творити. По-іншому бути не може. Холодне серце не здатне до творчості, йому просто не дано дарувати радість іншим.
– А як все почалося?
– Одного разу, – говорить Валя, – молода колега по роботі показала набір для вишивання, і говорить: “Чи не хочете спробувати?” Я подивилася та й думаю: “А чому б і ні?” Перша картина була невеликих розмірів, вона називалася “Троянди”. Коли я виконала роботу, вона мені дуже сподобалася і я почала все більше і більше працювати. Я на ній вчилася вишивати.
– Яким видом вишивання займаєтесь?
– Я вишиваю хрестиком, бісером.
Вишивання – це робота, яка приносить задоволення. Я, мабуть, щаслива людина.
– Як зберегти традиції української вишивки?
– Дуже хотілось би, щоб серед молодих були шанувальники такого традиційного українського мистецтва. Адже нас, українців, у світі впізнають саме за тим, у яких вишиванках наші хлопці і дівчата одягнені, яких пісень співають, як запально танцюють. Дуже хочеться, щоб та “ниточка легко клалась”, щоб не переривалась віковічна традиція, а примножувалась та збагачувалась.
Вдивляючись в обличчя майстринь, юні таланти бачать любов, радість в кожному хрестику, стібочку. То неоціненні скарби, то диво пречудове, що примушує завмирати серце, тішить душу, задаровує своєю незрівнянною красою. Хочеться сказати всім молодим: не марнуйте свого життя, цінуйте кожен день і кожну хвилину, любіть свою землю і примножуйте її красу.
Валентина РОЗГОНЮК, бібліотекарка бібліотеки-філіалу с. Томашівка.
