У Солобковецькій громаді попрощалися із загиблим Героєм Олександром Анатолійовичем Бербою.
Солобковецьку громаду сколихнуло горе великої непоправної втрати. Село дізналося про загибель у зоні бойових дій свого земляка Олександра Анатолійовича Берби.
Олександр народився у 1967 році у селі Глушківці, згодом із батьками переїхав до Солобковець. Тут закінчив місцеву школу. Зростав допитливим юнаком, котрий понад усе цінував вірність, дружбу, відповідальність і щирість. З дитинства захоплювався технікою, тому по закінченні навчального закладу здобув професію слюсаря-ремонтника.
Кожна людина по-своєму шукає для себе місце, де б змогла себе реалізувати, знайти тихе сімейне щастя. Для Олександра таким місцем стала столиця України – Київ, де він щасливо проживав з дружиною та сином. Разом з дружиною тривалий час трудилися на одному зі столичних м’ясокомбінатів. Пізніше Олександр продовжив трудову діяльність на різних підприємствах містах, останнім місцем його роботи було підприємство із виготовлення кованих виробів.
Одразу ж після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Олександр Анатолійович прийняв для себе тверде чоловіче рішення – іти захищати рідну землю від окупантів.
“Він сказав, що сидіти і чекати не буде, а піде захищати Київ, Україну, – розповідає невістка Олександра Анатолійовича Катерина Берба, – Отже, 12 березня 2022 року наш батько уже пішов до війська. Служив у стрілецькому батальйоні Сухопутних військ”.
За словами рідних, Олександр Анатолійович дуже любив свою родину, був чудовим батьком та неймовірним дідусем. “Онука він був готовий на руках носити постійно, Іванко теж надзвичайно був прив’язаний до дідуся, любив його та чекав з війни”, – каже пані Катерина.
Скупі телефонні розмови, хвилювання, щоденні тривоги за найріднішу людину… Родина жила надією та молитвами, вірою у те, що все буде добре. Останнім часом Олександр все частіше попереджав про те, що можливо кілька днів не буде зв’язку, бо виходив із побратимами на бойові позиції. У родині рахували дні та з нетерпінням чекали рідного голосу в телефонній слухавці.
Звістка про трагічну загибель чоловіка, батька, дідуся Олександра Анатолійовича Бербу поранила серця сім’ї, рідних та близьких, друзів, знайомих. Рідні розповідають, що одного разу у розмові з дружиною Олександр, ніби ненароком, сказав: “Якщо колись раптом, не дай Боже, щось зі мною станеться, я хотів би, щоб мене поховали на рідній землі, у моєму селі Солобківці”. Такий заповіт родина виконала. Тіло мужнього воїна, безстрашного захисника, вірного сина України знайшло вічний спочинок на місцевому кладовищі у рідному селі Солобківці. Проводжати у вічну путь Олександра прийшли земляки, адже усе село його знає, приїхали бойові побратими, для яких він був вірним другом, надійним порадником, майже батьком, бо був найстаршим у військовому підрозділі, де служив. Квіти, національні прапори, сльози, слова скорботи…
Вічна пам’ять воїну Олександру, який віддав життя, захищаючи квітучу, рідну серцю Україну. Низький уклін та подяка воїну. Щирі співчуття сумуючій родині, усім друзям, близьким, бойовим побратимам.
Вл. інф. Світлини з офіційної сторінки Солобковецької ТГ.
