Є така цікава традиція – ювілейна зустріч однокласників через певну кількість років. Може, через війну дехто вважає таку традицію недоречною, але ж навпаки, кожний наш день – це можливість зустрітися, сказати несказане раніше, подякувати наставникам або ж їх пам’яті, один одному за те, що були разом і подарували собі незабутні враження шкільного життя.
Отже, цьогоріч на свято Петра і Павла та День нашого селища Ярмолинці з’їхалися випускники колишніх 10-А та 10-Б класів Ярмолинецької середньої школи №1 1979 року. Ніби й недавно це було, а уже промайнуло 45 років! Кожен із них пішов своєю стежиною у доросле життя. А того дня 22 уже поважних чоловіків та жінок, а колишніх хлопчаків та дівчаток, з радістю та сумом згадували шкільні роки. Чому із сумом? Бо багато кому не судилося дожити до цієї зустрічі. Друзі згадували: Андрія Монастирського, Віктора Перхайла, Олександра Богача, Віктора Швирьова, Олександра Матковського, Володимира Блажея, Миколу Сноза, Станіслава Дрануса, Володимира Бондарчука, Віктора Гевала, Віктора Стасюка, Аркадія Сидорчука, Володимира Мамчура, Олександра Кулика, Анатолія Марусія. Вічна їм пам’ять…
Тим часом радість зустрічі повернула у дитинство, коли у пам’яті заясніли образи перших учителів – заслуженої вчительки України Ганни Тимофіївни Трачук, Катерини Григорівни Милаш (Лютак), Беті Володимирівни Шенькер, Надії Микитівни Хоптяр (Тарасюк), Зінаїди Олексіївни Прокопчук. Молодші класи на той час розміщувалися в так званій “маленькій” школі – окремому приміщенні для початківців, яке гуділо від дитячого галасу, а на перервах малюки юрмилися на подвір’ї та у великому холі. Скільки нехитрих ігор збереглося у пам’яті: резинки, класики, струмочок та хлопчачі забави, де вони залюбки мірялися спритністю та силою. А скільки радості було, коли перейшли у приміщення “великої” школи! Це означало – дорослішання, відповідальність, вищий статус школяра. Тут наставниками стали класні керівники Марія Нестерівна Кундіус та Єлизавета Семенівна Герович, яких пізніше замінили та пройшли шлях аж до випуску Галина Іванівна Петропавловська і Неоніла Дмитрівна Кобаль. Це – вчителі від Бога, віддані педагогіці та дітям люди, які до цього часу залишили слід у серцях учнів та, на щастя, досі живі.
Самі ж випускники-ювіляри з’їхалися до рідного селища із різних міст та містечок України: Києва, Вінниці, Білої Церкви, Коломиї, Хмельницького. Хтось досі живе на теренах Ярмолинеччини. Усі досягли уже пенсійного віку, але досі працюють та навіть у зрілому віці знайшли для себе нові захоплення, займаються творчістю. Сама зустріч пройшла легко, невимушено і, на жаль, дуже швидко.
Не обійшлося і без зворушливих моментів, адже в Україні – війна, а є однокласники, діти котрих були і досі перебувають у лавах ЗСУ. Після хвилини мовчання, якою вшанували пам’ять усіх загиблих за Україну, виникла ідея передати невеличкий подаруночок нашим воїнам. Подарунок вирішили зробити зі змістом – хліб із рідної землі домашньої випічки та дещо до хліба.
Світлини на згадку, море позитивних вражень, щирі розмови та спогади – усього вистачало.
Наступна зустріч – рівно через п’ять років, а то й раніше, але головне – у переможній Україні!
Галина Борович, голова батьківського комітету 10-А класу (1979 р.), Святослав Ковальчук, випускник 1979 р.
