Попри розвиток суспільства, помітну зміну ставлення до багатьох чутливих тем, які стосуються питань національності, соціального статусу, віку, гендерної рівності тощо, широке обговорення цих тем у ЗМІ, сприйняття людей старшого віку ще значною мірою відбувається крізь призму стереотипів, через які вони часто опиняються на узбіччі суспільного життя. Неспроможні повноцінно працювати, сприймати нову інформацію, освоїти цифрові технології, немічні, бідні – ось найбільш поширені уявлення про тих, котрі перетнули уявну та досить таки відносну межу, коли людину “відправляють на заслужений відпочинок”.
Як не піддатися впливу хибних усталених суджень щодо віку, зберегти ментальне та фізичне здоров’я та власним прикладом руйнувати стереотипи – у реальних історіях наших земляків і землячок.
Три призові медалі із чемпіонату Європи
Володимира Бохонського знають не лише у нашій громаді, а на теренах Хмельниччини та України загалом. Таку популярність він здобув завдяки успіхам та досягненням у спорті серед ветеранів. Володимир Федорович займається легкою атлетикою, а його “фішкою” є біг на 800, 1500 та 3000 метрів. Безліч перемог та цілий арсенал медалей – в активі 86-річного спортсмена. А ось кілька днів тому він поповнив колекцію двома срібними та однією бронзовою медалями, які здобув на чемпіонаті Європи з легкої атлетики в приміщенні, що проходив у місті Торунь (Польща). Срібло в бігу на 3 кілометри серед вікової категорії М85 наш земляк виборов, здолавши дистанцію з результатом 17 хвилин 45,35 секунди, 800 метрів пробіг за 4 хвилини 7,23 секунди та отримав другу срібну медаль, а європейська бронза вартувала ярмолинчанину проходження півтора кілометрової дистанції за 8 хвилин та 8,6 секунди!
Результати говорять самі за себе, але аж ніяк не про будь-які вікові обмеження! Приємно, що поділитись досягненнями Володимир Федорович завітав до редакції нашої газети. І не лише досягненнями, а й емоціями, які просто вирують та спонукають спортсмена до нових перемог. “Шкода, що в одному із видів змагань від золотого призера відстав усього на 3 секунди!” – каже Володимир Бохонський. Як виявилось, цьому існує об’єктивна причина. Кросівки пан Володимир мав старі, звичайнісінькі… А як з’ясував сам для себе на чемпіонаті, у суперників було спеціальне взуття від провідних світових брендів, яке забезпечує і потрібну амортизацію, і призначене для бігу по відповідній поверхні, окремо для тренувань та змагань, із протекторами на підошві… Якби ж такі кросівки (бодай одні!) мав наш земляк – не те, що золоту медаль, рекорд установив би (як це він зробив тричі на чемпіонаті України у Києві минулого року).
Попри усе, заряд енергії спонукає нашого спортсмена не задовольнятися досягнутим, а готуватися до змагань світового рівня. Не сумніваємося, що нові п’єдестали, уже чемпіонату світу, теж скоряться ярмолинчанину, і так само віримо, що після публікації цього матеріалу знайдеться у нашій громаді якась добра людина, яка подарує чемпіону пару (а, може, й не одну) якісного спортивного взуття.
Лозоплетіння, скандинавська ходьба та англійська мова
Пенсійний вік – це аж ніяк не привід для апатії – так вважає відома у нашій громаді рукодільниця Надія Забачинська. На її переконання – це, навпаки, час реалізувати мрії, оволодіти новими знаннями та уміннями, вдосконалити наявні.
Свого часу Надія Романівна здобула технічну освіту – закінчила технікум механізації сільського господарства, працювала на станції техобслуговування та у майстерні колишнього підприємства “Сільгосптехінка”. Усюди – була успішною.
А от захоплення усього її життя – лозоплетіння. Надія Романівна самотужки по підручниках крок за кроком пізнавала його секрети, аж поки воно не перетворилось на професію – почала навчати цьому промислу школярів у місцевому Будинку дитячої та юнацької творчості як керівниця гуртка. І хоч уже в минулому – заняття та призові місця у різноманітних конкурсах, лоза залишається частиною життя. Разом із чоловіком заготовляють матеріал для майбутніх виробів у визначений сезон, коли лозини найбільш гнучкі – з ними працювати легше, і вироби у подальшому значно витриваліші.
Кошики, вази, чудові панно та інші декоративні вироби народжуються у руках майстрині. Це захоплення – насамперед, для душі. Власні вироби використовує в особистому господарстві, дарує, продає. Домашня агрономія – ще одне захоплення, яке приносить не лише користь, а й естетичну насолоду. Бо на власний город, за словами Надії Романівни, теж можна дивитись по-різному: і як на важку працю, і як на творчість, де щороку – нові сорти овочів приваблюють родичів та знайомих.
“Щоб мати можливість усе це робити, треба берегти здоров’я”, – каже Надія Романівна. Вона обрала для цього заняття скандинавською ходьбою. Щодня проходить до 3-х кілометрів, а навчилась правил ходьби за допомогою інформації в Інтернеті. До речі, мережею вона активно користується та знаходить там багато корисного для себе. Наприклад, зараз проходить 50-годинний курс із вивчення англійської мови і має вже певні результати.
Надія Романівна – людина відкрита до нових знань. Каже, коли доглядала живий куточок, ще за часів роботи у Будинку творчості, перечитала безліч літератури про акваріумних рибок і папуг. Адже без спеціальних знань боялась зашкодити своїм підопічним. Тепер – консультує тих, хто має потребу.
Серед занять, що допомагають отримувати радість – вишивання, в тому числі бісером, в’язання та створення виробів із природних матеріалів. У її руках навіть із листя кукурудзи оживають неймовірної краси квіти!
“Робити добро людям”
Саме такі слова є життєвим гаслом Галини Борович – людини цікавої та багатогранної, чиї інтереси та активності часом навіть важко поєднувані – від захоплення сучасною художньою літературою до волонтерства у турботі за покинутими тваринами.
Життєвий досвід, який увібрав у себе педагогічну діяльність, керівні посади у сфері позашкільної освіти, активна участь у громадському житті селища та району – то цінність, а не тягар, вважає вона. Тому щедро ділиться не лише спогадами, а й думками з приводу сучасних подій, літературних новинок на сторінках нашого тижневика. Матеріали Галини Йосипівни – щирі та наповнені енергією світла та добра, їх люблять та чекають. Окрема тема – тварини, особливо ті, які з різних причин опинились на вулиці. Чи знає хто, що котики та собачки “з’їдають” вагому частину скромної учительської пенсії Галини Йосипівни? Певно, ні, бо ніколи і нікому вона ні на що не скаржиться. Завжди – привітна, не зраджує ранковим прогулянкам, що поєднуються із корисним (придбанням корму для тварин). А ще – на позитиві, навіть у цей нелегкий для усіх нас час. Тренування – фізичні та ментальні: ось такий рецепт збереження стабільної життєвої сили та енергії від Галини Борович. А отих вісімдесят із маленьким хвостиком – лише формальності.
Справжнім взірцем для Галини Йосипівни є її мати – Наталія Петрівна Білик.
– Моя мама прожила 96 років і щодня була у русі. Вона брала участь у ветеранських спортивних змаганнях, співала, допомагала людям, котрі потребували підтримки чи то моральної, чи фізичної. Мама вирощувала лікарські рослини, обдаровувала усіх духмяними чаями та багато читала. Тому досі живу за її правилом – робити людям добро, допомагати тим, хто цього потребує, – розповідає Галина Борович.
Галину Йосипівну знають у Ярмолинцях та за їх межами сотні її учнів, друзів, колишніх колег, просто добрих знайомих. Бо у кожному з них – частиночка посіяного нею добра.тиночка посіяного нею добра.
Чи важко бути лідером?
Петро Коцюба, голова ветеранської організації Ярмолинецької селищної територіальної громади, здається, не має вихідних. Будь-який захід чи подія, що відбуваються у селищі, ювілейні дати ветеранів у населених пунктах громади, їхні проблеми, організація волонтерської допомоги для Хмельницького шпиталю ветеранів війни і ще багато інших завдань – у списку його щоденних справ. Що б не робив, виконує із великою відповідальністю та турботою про земляків-ветеранів.
“Певно, Петре Степановичу, вдома уже відпочиваєте”, – колись зауважила, дивуючись такій високій працездатності ветеранського лідера.
“А до бджіл подивитись, а дерева у садку обрізати, а город, господарство? Відпочивати для мене – це трудитись”, – як завжди, із гумором відповідає Петро Степанович.
І справді, не лише у ветеранських справах звертаються до нього люди. Кращої консультації у галузі домашнього господарства, садівництва та бджільництва годі й шукати.
Поміж людей чоловік – завжди, працював на багатьох керівних посадах. Але нині веде його до людей не бажання слави чи заробітку (працює на громадських засадах), а насамперед необхідність бути серед земляків, знати, як і чим вони живуть, допомагати країні в такий важкий час війни.
“Чи задумувався про вік? Вчора згадав, коли уже під вечір яблуню обрізав, забрався аж на вершечок”, – ох, цей Петро Степанович…
А ще він – ходяча енциклопедія із краєзнавства, бо сходив-з’їздив мало не всі стежки-дороги, знайомий мало не з кожним на Ярмолинеччині. Тому й такі гарні нариси пише (і ще й сам набирає на комп’ютері) про земляків, які із задоволенням читають наші передплатники.
За даними ООН, у 2020 році вік майже кожного десятого жителя Землі перевищував 65 років. А у 2050 році, за прогнозами організації, їхня частка зросте з 9,3% до 15,9%. В Україні, за даними Пенсійного фонду, на початок цього року проживає більше 10,5 мільйона пенсіонерів, а це складає близько 20% населення країни. Життя після умовних 60-ти не просто триває – воно може бути цікавим, натхненним і наповненим.
Алла Гуменюк. Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу.
