Солобковецька громада прощалась із загиблим Героєм-земляком Олександром Щавінським.
Минулого понеділка жителі Солобковець у скорботі провели в останню путь свого односельчанина – мужнього воїна, захисника України Олександра Щавінського, який повернувся додому на щиті. Велелюддя, море живих квітів, жовто-блакитні та чорно-червоні знамена, а ще коровай та гільце, але не святкові, як на весілля, а жалобні, бо пішов Сашко у Вічність ще неодруженим.
Щирий, добрий та веселий, завжди радий допомогти, кому потрібно, палкий патріот України таким залишиться він у пам’яті рідних та друзів, знайомих та бойових побратимів. Як розповіла рідна тітка Олександра Галина Іванівна Сваток, племінник із дитинства цікавився технікою, любив мотоцикли та автівки. Тому по закінченні 9 класів Солобковецької школи вступив навчатися до Ярмолинецького професійного ліцею на автослюсаря. Здобував освіту із задоволенням, бо ж усе у цій царині було йому цікавим.
По закінченні навчання перебував на строковій службі у лавах Збройних Сил України. Коли повернувся із армії, працював на різних роботах у рідному селі, потім на будівництві в я обласному центрі та столиці. Як кожен молодий чоловік хотів створити власну сім’ю, а до цього придбати житло, автівку. Отже, вирішив поїхати на заробітки за кордон “Звідти, із-за кордону, Сашко часто телефонував, говорив, що якщо почнеться війна, то він обов’язково приїде та піде захищати Україну”, розповідає Галина Іванівна.
Так і трапилось. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Олександр одразу ж повернувся у рідне село, пішов до військкомату і через кілька тижнів був мобілізований.
Мав велику родину, тому спілкувався з усіма, коли була можливість був у гарному настрої, ніколи ні на що не скаржився.
Натомість присилав цікаві світлини з кішкою та собачкою, які жили з ним на позиціях. Коли вдавалось вибратись до міста, купував своїм маленьким улюбленцям корм. Гарної думки про нього бойові побратими знали, що завжди можна покластися на його слово, золоті руки та господарські навички.
У першій декаді березня Сашко збирався додому у відпустку, планував отримати водійське посвідчення, із радістю повідомив про це рідним. Вони теж уже очікували такої бажаної зустрічі. Підозри закралися у брата Андрія, коли Сашко не вийшов на зв’язок у визначений день. Чекали. Але натомість – страшна звістка – загинув 1 березня.
Дідусь Віктор Теофілович Пірковський, брати та сестри із сім’ями, тітки з родинами, уся велика родина, знайомі, друзі, односельчани проводжали до місця Вічного спочинку Олександра із болем та скорботою у серцях, із гіркими сльозами на очах.
“Сенька” – так називали чомусь Сашка із дитинства, такий позивний був у нього у війську. Чи то за веселу вдачу, чи за вміння усюди навести лад та не боятись труднощів такий легкий та позитивний Сенька залишився у їх пам’яті назавжди.
“Земляки прощались із Героєм, не стримуючи сліз, бо кожна така втрата невимовним горем розливається у жилах кожного українця. Світлий спомин про мужнього захисника назавжди залишиться у наших серцях. Вічна пам’ять слава полеглому Герою написали у меморіальному спомині на офіційній Фейсбук-сторінці Солобковецької сільської ради. Місцем спочинку воїна стало сільське кладовище у Солобківцях.
Алла Гуменюк. Фото взяті із офіційної Фейсбук-сторінки Солобковецької сільської ради та надані Галиною Сваток.
