«Жодного дня без поезії!» – так звучить девіз Альони Радецької, творчість якої виплекалася з емоцій, почуттів та внутрішньої витривалості. Поезія для неї – не просто збірка слів, а вираз її душі, що проростає пагінцями з ранку до вечора і родить плоди тільки тоді, коли збирається достатня кількість енергії, яка «вибухає» словами, укладаючись у рядок. Починаючи з першого вірша про сонце, написаного ще у дитинстві, Альона відчула магію слова та почала писати ще й ще, поповнюючи свій творчий арсенал блокнотиками і нотатками. У кінці минулого року Альона Радецька стала президентською стипендіаткою для молодих письменників і митців та представила серед кращих Хмельниччину. Про свій шлях до успіху поетеса розповіла у інтерв’ю.
– Розкажіть, будь ласка, про себе. Як починався Ваш творчий шлях та що спонукало писати вірші?
– «Жодного дня без поезії!» Цей девіз я вже виплекала у собі на основі емоцій, почуттів і внутрішньої витривалості. Якщо хтось запитує: «Ти що, кожного дня пишеш вірші?» Кажу: «Ні!» Поезія – це стан моєї душі, який з ранку до вечора проростає пагінцями і дає плоди тільки тоді, коли збирається велика кількість позитивної чи негативної енергії, що «вибухає» словами, які й лягають у рядок. Інколи ця потуга настільки сильна, що не вміщується в одну поезію, тому пишу дві, а то й три. Так і народжуються книги – рідко, але з безмежною радістю!
– Який був Ваш перший твір, вірш?
– Перший вірш був про сонце. Одна строфа, але мені вона дуже сподобалася, і я попросила маму купити блокнотика, щоб записувати туди свої маленькі творіння. Сьогодні таких блокнотів у мене три. Я їх досі перелистую, інколи редагую окремі вірші, якщо хтось просить дати почитати дитячу чи підліткову поезію.
– Яка була перша творча робота?
– Творчий шлях розпочала у тринадцять років після того, як вивчила напам’ять поезію Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало». Вона мені далася досить легко, тому вирішила написати щось сама.
– А як обирали майбутню професію?
– Ще будучи старшокласницею, мріяла вступити на таку спеціальність, де можна було б писати різні твори. І тоді редакторка ярмолинецької газети «Вперед» Алла Гуменюк розповіла про Національний університет «Острозька академія», де є спеціальність «Літературна творчість». Пройшовши творчі конкурси перед вступом у цей вищий навчальний заклад, мене зарахували, і я разом зі своїми одногрупницями, які були з різних регіонів України (Донецьк, Черкаси, Рівне, Старокостянтинів) поринула у пізнання творчих процесів, які розвивали зусібіч. Найціннішими були спілкування з відомими письменниками, які викладали у нас той чи інший спецкурс, а це: Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Дмитро Стус, Ігор Павлюк, Анатолій Криловець та ін. Разом із тим, мені дуже подобалися такі дисципліни, як «Герменевтика», «Літературна критика», «Вступ до літературознавства» тощо. Саме вони привили любов до аналізу текстів, їх порівняння та написання відгуків і рецензій на книги українських письменників. Так народилася книга відгуків і рецензій «Життєствердні істини» (2020), якій передувала поетична збірка «Я розмовляла з твоїми очима…» (2014). Минулого року побачила світ ще одна збірка віршів «Сві(й)ти». Всі вони – різні, та об’єднують їх емоції і почуття, які прагну вмістити у кожну строфу.
– Дуже цікаво, пані Альоно, але повернемось до того, як продовжувався Ваш творчий шлях після закінчення вишу.
– Після закінчення «Острозької академії» працювала редакторкою ярмолинецького освітянського вісника «Шкільний світ». Професія журналіста дала можливість познайомитися з багатьма талановитими людьми, а також ще більше розвинула творчий потенціал у різних жанрах і творчих напрямках. Інколи задумуюся: хто я більше – поетеса чи журналістка. Напевне, два в одному, бо на світ дивлюся журналістськими очима, а сприймаю його – поетичними.
Потім переїхала у Хмельницький, де розвивала творчі надбання у Хмельницькому обласному літературному музеї: спочатку на посаді молодшого наукового співробітника, а згодом – старшого наукового співробітника. Особливо вдячна директору закладу, письменнику Василю Горбатюку, який завжди підтримував мене, допомагав. З його рекомендації у 2017 році стала секретаркою Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України. З 2023 року – членкиня Національної спілки письменників України.
– Які були Ваші враження, коли отримали Президентську стипендію?
– Прокинувшись одного ранку, побачила, що всі вітають мене у Фейсбуці. Дуже зраділа, прочитавши своє ім’я в Указі Президента України № 837/2023 «Про призначення стипендій Президента України для молодих письменників і митців у сфері музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадно-циркового мистецтва».
Вже й не сподівалася на те, що пройду. Бо ж минулого року теж пробувала, але нічого не вийшло. Тому спробувала ще раз. І, нарешті, все вдалося! Таки стали в нагоді мої дипломи, подяки, грамоти, відзнаки, премії, книги, які я збирала ще зі школи і котрі сьогодні є моїм особистим архівом. Цінними для мене є Хмельницька міська премія імені Богдана Хмельницького в галузі журналістики за 2022 рік та премія імені Михайла Дубова у номінації «Літературна критика і літературознавство» (Рівне, 2021). Вони дають поштовх ще більше працювати і дарувати свою творчість людям.
– Розкажіть про свої творчі плани на майбутнє.
– Сьогодні працюю методисткою І категорії медіа-інформаційного відділу Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва, знайомлюся з новими творчими особистостями, пишу про їхні здобутки. Паралельно (за сумісництвом) – бібліотекарка відділу краєзнавства Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки, а на громадських засадах – секретарка Хмельницької обласної організації НСПУ. Продовжую писати вірші, а також відгуки і рецензії на книги наших українських письменників. Це – моє. Так я відчуваю. І як пишу в одній своїй поезії: «Скільки б доріг не пройшла, повертаюсь до сонця і мрії…»
– А взагалі, мрії здійснюються? Зокрема, творчі?
– Справді, творчість – це і є моє сонце, яке світить у житті. Інколи воно заходить за хмари, тому народжуються сумні вірші, а інколи воно настільки яскраве, що ним хочеться поділитися з усім світом. Так і я ділюся з тими, хто потребує моєї уваги і мого слова. А взагалі, мрії здійснюються! Якщо у них вірити і працювати для їх реалізації.
– Дякую за інтерв’ю!
Розмову вела Тетяна Казик, студентка 2 курсу навчально-наукового інституту української філології та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету ім. I. Огієнка.
