У Ярмолинецькому ЗЗСО I-III ступенів №2 відбулося відкриття меморіального стенду Героям-учням закладу, які загинули, захищаючи Україну.
Цей день надовго запам’ятається учням та педагогам, рідним та близьким Героїв, усім присутнім. Бо ж у кожному слові – біль, пам’ять, жаль…
Випускники школи – безстрашні воїни-захисники рідної землі – повернулись у стіни, де бігали хлопчаками на перервах, слухали уроки, грали футбол на шкільному спортмайданчику… Повернулись безсмертними образами на світлинах, що дивляться на свою рідну школу із меморіальних дошок. Їхні історії, як спалахи зірок, житимуть не лише у родинах, у серцях посивілих і згорьованих матерів і батьків, а й у юних душах учнів школи, котрі знають про їхні подвиги, а тепер щодня будуть бачити їхні очі, фрагменти життєвого шляху, нагороди. І знатимуть: вони загинули, щоб жила Україна.
П’ятеро чудових, ще зовсім молодих людей, випускників Ярмолинецького ЗЗСО I-III ступенів №2 Володимир Сова-Лісовець, Віталій Гуменюк, Євген Мартиненко, Владислав Зозуля, Ігор Чорний загинули у війні з російськими окупантами. Рідна школа пам’ятає і береже цю світлу пам’ять про своїх Героїв…
На меморіальному заході ні учні, ні вчителі не в змозі втримати сліз. Звучить Гімн України. Право відкрити Дошку пам’яті було надано матері Героя України Володимира Сови-Лісовця Наталії Михайлівні. Жовто-блакитне знамено відкриває їхні обличчя – такі рідні, усміхнені, щирі.
У промові учительки історії та правознавства Олени Гладун, яка розповіла про те, як українці впродовж століть захищали свою землю – біль, хвилювання, тривога. Вона ж бо добре знає оцих новітніх Героїв, бо навчала їх, а тепер розповідає про їх жертовний подвиг і новим поколінням учнів. Хвилюється і як мама. Син Олени Володимирівни Олексій нині у лавах ЗСУ захищає Україну від окупантів.
На заході виступив заступник Ярмолинецького селищного голови Іван Березовський. Від родини полеглого Героя-випускнинка школи Віталія Гуменюка слово надали Наталії Олександрівні Краснодемській.
Лунали патріотичні пісні: «Біля тополі» (у виконанні Катерини Присяжнюк та Тетяни Мороз), «Молитва мами» (співали Софія Літвінова та Ілона Дабіжа). Софія Адамова декламувала вірш «Щоденно читаємо в новинах».
А повстанську пісню «Ой, у лузі червона калина», яка стала своєрідним гімном боротьби за Україну, співали усі разом, розгорнувши величезний жовто-блакитний прапор.
Скорботна хвилина мовчання…Стукіт сердець… Запалені вогники поминальних лампадок і живі квіти… Пам’ять, яка житиме вічно…
Рідні, друзі, учителі та учні ще довго по закінченні заходу не відходили від Дошки пам’яті. Вдивлялись в знайомі обличчя, не стримуючи сліз, вкотре молились за душі невинно убитих Героїв.
Пам’ять – житиме. Берегти її – спільний обов’язок усіх нас.
Алла Гуменюк.
