У свої 25 вона уже має свою команду та офіс у центрі Києва, більше 70 тисяч підписників у Instagram-блозі, а також власні навчання з SMM та особистого бренду. А починався шлях до успіху цілком стандартно: школа – вступ на філологію у виш – переїзд до великого міста. Коли та як сталася така трансформація, звідки бажання постійно прагнути більшого та як себе мотивувати, Таня Стороженко розповіла у інтерв’ю.
– Із чого все розпочалося? Що дозволяє досягати своїх цілей?
– Я завжди думала, що зроблю щось велике. Усе почалось із відмінних оцінок, перемог на шкільних олімпіадах та конкурсах. Безмежна любов батьків до мене та сильна віра в усе, що роблю, небажання їх розчарувати також мотивували до досягнення цілей.
Те, що допомагає рости – це системність, працелюбність, віра в себе та розуміння, що ти можеш. Звичайно, іноді я лінуюся, але все ж постійно працюю над собою та власними проєктами. Кожен успіх складається із кроків, які я зробила.
– Перша твоя робота – у сфері SMM, поясни, що це та чому обрала саме її?
– SMM – це маркетинг, тобто, реклама в соцмережах. Моїм завданням було допомагати бізнесам рекламувати свої товари. Потрапила у цю сферу цілком випадково іще 7 років тому – під час пошуку підробітку. Тоді я шукала вакансії, де не потрібен досвід і була можливість працювати студентам, адже у той період навчалася у Чернівцях на перекладача з англійської мови. Я прийшла на співбесіду, навіть не знаючи, що означає SMM і розбиралась у всьому в процесі. Проте моя креативність одразу показала роботодавцям, що я на своєму місці. У подальшому це дало мені знання, як правильно працювати із соцмережами і зараз допомагає із особистим блогом.
– Що для тебе – блог в Instagram?
– Блог сьогодні — це не лише про красиві фото чи експертні пости, а можливість знаходити клієнтів, транслювати свою позицію, впливати на людей та доносити важливі речі на широку аудиторію. Наприклад, коли почалось повномасштабне вторгнення, завдяки постам у блозі про ситуацію в країні, мені писали іноземні журналісти з проханням прокоментувати події.
– За тобою в Instagram стежать понад 70 тисяч людей. Що відчуваєш?
– Іноді я відчуваю тотальне щастя і вдячність, що люди пишуть мені приємнощі та підтримують. Але останнім часом також отримую і неприємні речі. Це нормально, неможливо всім подобатись, але я не звикла до хейту, тому працюю над цим із психологом. Публічність має дві сторони медалі.
– Коли з’явилося це відчуття, що хочеться свої знання передати іншим? Чи можеш назвати найбільш успішні історії людей, які пройшли твої курси?
– Бажання навчати було завжди, навіть у дитинстві я часто гралася і уявляла себе викладачкою. Потім це переросло у професію, адже працюючи у різних компаніях, я навчала початківців, які туди приходили. І ось коли вже почала розвивати свій блог, у мене часто питали поради та просили розпочати своє навчання. Тому старт власних онлайн-курсів із SMM та особистого бренду стався органічно, із попиту аудиторії. Усього їх пройшло більше 3000 людей, важко порахувати точну кількість, адже часто люди обирають не одне, а на декілька моїх навчань.
Успішних історій студентів – дуже багато, але поняття успіху для кожного – абсолютно різне. Для когось – це заробити велику суму грошей, а для іншого – звільнитися з неулюбленої роботи. І не варто знецінювати жодне з досягнень.
– Після закінчення курсів ти створюєш «живі» випускні для студентів. Чи саме робота online стала поштовхом до цього?
– Так, люди засумували за живим спілкуванням, і тому мені хотілося додати свято у буденність та подарувати людям щастя у такі складні часи. Онлайн – це класно, але дуже хотілося познайомитися та розвіртуалізуватися. Випускні – це про емоцію, а ще для багатьох – можливість після ковіду та у період повномасштабної війни вперше одягнути сукню.
– Розкажи про свою команду, скільки людей у ній працює?
– Створення онлайн-навчань – це надзвичайно важкий процес, який потребує залучення великої команди. Зараз зі мною працює близько 10 людей, але також під різні проєкти ми додатково залучаємо до 30 фахівців. Адже якщо у нас навчається одночасно 1000 студентів, кожен із них повинен отримати якісний продукт, доступ до нього, можливість поставити додаткові питання. Я дуже пишаюся, що під час війни можу надавати робочі місця такій кількості людей. Це – дуже цінно, і дає розуміння, що я роблю щось класне та корисне.
– Чи важко потрапити до тебе на роботу? Якою керівницею себе вважаєш?
– Потрапити у мою команду досить складно, адже в мене високі вимоги не лише до себе, а й до інших. Найбільше у людях ціную професійність, спільні цінності та однакове бачення нашої роботи. Зокрема, я маю чітку позицію щодо мови, якою спілкується людина. Для мене табу – запросити на лекцію російськомовного спікера. Проте точно можу сказати, що я добра керівниця, адже головне правило – ставитися до людей так, як би я хотіла, щоб ставилися до мене.
– Кому зараз потрібен особистий бренд?
– На мою думку, особистий бренд сьогодні потрібен всім, і розвивати його варто кожному. Важливо розуміти, що особистий бренд – це не лише про соцмережі та блог в Instagram. Це – насамперед підкреслення власної та цінності того, чим займаєшся. Особистий бренд дає впізнаваність, клієнтів, заробіток, можливість впливати.
Це – те, що про вас говорять інші. Наприклад, коли болить зуб, ви точно знаєте, до якого лікаря підете. У нього і буде найсильніший особистий бренд. Усе, що я маю зараз: інтерв’ю, клієнти – завдяки особистому бренду.
– Дивлячись на твій результат, здається, що все дуже класно. Чи були історії неуспіху, коли щось вдавалося не так, як ти очікувала?
– У мене завжди присутня сильна віра в себе, але моментів, які ламали, було дуже багато. Так було на початку ведення блогу, коли нічого не виходило, хоча я знімала цілими днями, витрачаючи час та інвестуючи гроші в просування. Також після переїзду до Києва у великому місті почувалась дуже самотньо. Було відчуття, що всі вже на своєму місці і ти нікому не потрібен. Іще я тричі намагалася вести сторінку у соцмережі TikTok і тричі в мене не виходило. З останнього, над чим я працюю – це початок власного YouTube-проєкту, намагаюся зробити це уже останній місяць, але дуже хвилююся, здається, що все вийде не так, як хочеться.
Існує думка про “заохочення успішної невдачі”: психологи вважають, що варто провокувати різні ситуації, навіть якщо вони можуть бути неуспішними, адже з них можна отримати важливі уроки, які в подальшому позитивно впливають на життя. Можливо, щось вдається не одразу, але поразки дають такий досвід, що згодом усе вийде навіть краще.
– Як себе мотивувати у таких випадках?
– Нічого ідеального не буває, тому головне – не здаватися, а продовжувати будувати свою лінію успіху. Пам’ятати, що основна мотивація – це ти сам. Були історії, коли студенти, які приходили на моє навчання, в певний момент не мали сил і ресурсу продовжувати та чекали на мотивацію зовні. Звісно, я намагаюся усіх підтримати, але лише вони самі відповідають за те, вийде чи ні. В такі моменти варто розуміти, що лише ти створюєш своє життя та свою реальність. І ніхто не зробить це замість тебе.
– Чи буває вигорання?
– Вигорання, на жаль, трапляється досить часто, і пов’язано воно із особливостями професії. Адже коли ідеться про творчість та креатив, то це завжди – віддача великої кількості енергії. Також я дуже багато працюю, навіть іноді через силу, що згодом призводить до такого стану. Тому потрібно слухати себе, достатньо відпочивати та не знецінювати власні почуття.
– Хто тебе підтримує протягом усього шляху?
– Оточення – це те, що нас формує, тому дуже важливо, хто у нього входить. Були люди, які не вірили в мене на початку створення блогу, проте зараз вони для мене нічого не означають. У певний момент потрібно зробити фільтр свого оточення та попрощатися із тими, хто тебе не підтримує. Зараз поряд зі мною – хлопець, батьки, друзі. Хоча важливо сказати, що найбільшою підтримкою є я сама.
– Як вплинула повномасштабна війна на тебе та твій контент у Instagram?
– Повномасштабна війна змінила мене кардинально: я стала більш принциповою, зрозуміла, наскільки важливо висловлювати власну позицію, впливати на аудиторію, робити все можливе, доносити правильні сенси. Я допомагаю закривати збори, організовую власні, зокрема, лише завдяки блогу ми із командою задонатили більше 1 мільйона гривень.
– Що на твою думку, недоречно публікувати у соцмережі у теперішній час? І як взагалі продовжувати розвиватися, працювати, планувати щось зараз?
– У кожного свій фільтр, що доречно публікувати, а що ‒ ні. Але, на мою думку, точно не варто у публічному просторі розмовляти російською, публікувати неперевірену інформацію або те, що може лише допомогти ворогу. Найкраще, що ми можемо зробити – тримати себе у хорошому настрої, продовжувати працювати, донатити. І хоч часто після обстрілів у мене може бути кілька днів важкий стан, але я розумію, що потрібно зібратися, адже це лише грає на руку ворогу.
– У своєму блозі ти багато ділишся своїми подорожами за кордон, вони уже стали частиною твого життя. Скільки країн уже відвідала та які місця іще залишаються в списку бажань?
– Подорожі – це те, що мене надихає найбільше, я обожнюю красиві місця. Щодо кількості країн, то їх я ніколи не рахувала, це не так важливо. Мені подобається саме досліджувати країни, звичаї, людей, які в них живуть. Тому я часто повертаюся у свої улюблені місця, наприклад, обожнюю Францію: об’їздила увесь французький берег, чотири рази була в Парижі. Також мені сподобалися Португалія, Велика Британія та Італія. У планах іще більше дослідити Італію та відвідати Америку.
– Чи є щось, про що раніше ти не могла і мріяти, а тепер воно стало реальністю? Про що мрієш зараз?
– Все, що я маю сьогодні – це те, про що мріяла раніше: цікаві події, офіс у центрі Києва, квартира, робота, блог, впізнаваність. Часто я зупиняюся і дякую собі за цей шлях, адже багато чого вдалося здійснити і точно є чим пишатися.
Найближчим часом дуже хочеться організувати офлайн-подію, яка б зібрала більше 1000 «моїх» людей. Також однією із цілей є досягнення 100 тисяч підписників у блозі. І найголовніше – хочу налагодити свій графік і мати можливість більше відпочивати, а не на 90% складатися з роботи. Над цими пунктами і планую працювати протягом року.
– Ти народилася та виросла у Ярмолинцях. Що для тебе зараз – рідне селище?
– Ярмолинці – це мій дім, дуже рада, що виросла саме тут. Мені пощастило мати таких вчителів, друзів та й загалом оточення, що допомогло сформуватися тією Танею, яка є зараз. Повертатися додому завжди радісно, адже тут почуваюся по-справжньому спокійно. Дуже хочеться, щоб наше містечко розвивалося, приваблювало більше людей для життя, щоб тут з’являлися нові класні місця. Мені здається, для цього є всі перспективи.
– Дякую за розмову! І нехай усе заплановане обов’язково здійсниться!
Розмовляла Анастасія Граб.
