Боже мій золотий!
Ця земля і нужденна, і гола,
І народ тут слабкий,
Бо інакше б у рабстві не жив.
То ж за що ж їм така
Неосяжна любов Чорновола
Мов красива сльоза
На крутому століть віражі?
Такі люди, як В’ячеслав Чорновіл, з’являються нечасто. З’являються на крутих віражах історій, щоб у житті бути провідниками свого народу, а у вічності – незгасимими смолоскипами, орієнтирами на нелегкому шляху поступу. В’ячеслав Чорновіл уособлює цілу епоху беззбройного спротиву новітній московській імперії. Ставши незаперечним лідером шістдесятників, через московські тюрми і концтабори він проніс вистраждану ідею відновлення Української самостійної соборної держави на рідних землях.
В’ячеслав Максимович Чорновіл – відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст – народився 24 грудня 1937 року в с.Єрки Звенигородського району (нині Катеринопільський) Черкаської області у вчительській родині. Закінчивши Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю, В’ячеслав вступив до Київського державного університету на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року. У студентські роки вже багато писав до газет. У 1960 році закінчив університет з відзнакою.
Із липня 1960 до 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення редактором. Почав виступати як літературний критик. У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді. У 1964 році склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації.
Був одним із тих, хто започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з Є.Сверстюком, І.Світличним, І.Дзюбою, А.Горською, М.Плахотнюком, В.Стусом, Л.Танюком, Г.Севрук та ін. Він був одним із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-70-ті роки протистояв тоталітарному режиму, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.
За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В.Чорновола засудили до 3-х років примусових робіт. Репресії лише поширювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням “Правосуддя чи рецидиви терору” (1966р.). Наступний вирок у листопаді 1967 року – жорстокіший: три роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика – В’ячеслав Чорновіл написав документальну збірку “Лихо з розуму”, де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників.
За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії кращих журналістів світу, що боронять права людей, а від комуністичної влади отримав нове тюремне ув’язнення. Після звільнення з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В.Чорновіл працював спостерігачем метеостанції на горі “Плай” біля міста Воловиця (Закарпаття), куди, свого часу, ярмолинецькі рухівці їздили на екскурсію. Потім – робота землекопом в археологічний експедиції (Одеська область), вагарем на станції Скнилів у Львові.
У 1972 році його арештували знову – попереду суд і вирок – 6 років таборів і 3 роки заслання. У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням. Був засуджений на 5 років позбавлення волі. У травні 1985 року В.Чорновіл повернувся в Україну.
З приходом “Перебудови” настрої змінюються, стає зрозумілим те, що тоталітарна країна розвалюється. В цей час діяльність Чорновола досягає апогею. Створення Народного Руху України ознаменувало кінець компартії.
В’ячеслав Чорновіл неодноразово бував на Хмельниччині та провів тут багато зустрічей. Він завжди підтримував рухівців краю та з повагою ставився до них. Виступаючи на V Всеукраїнських зборах Руху, він сказав: “Рухівські організації Хмельниччини – на піднесенні, зростає популярність рухівської газети “Голос громади”, яка друкувалась у місті Старокостянтинів”.
Залишаючись по життю романтиком, він вірив, що Україна стане частиною європейської цивілізації, вирвавшись із пут російсько-совєтської імперії. І від позиції в областях та районах дуже багато залежить, якою буде політика в центрі. Тому він значну увагу надавав поїздкам Україною. Наше Поділля – не виняток. Він його з’їздив із краю в край. Зустрічали його на початку 90-х років і в Ярмолинцях. Разом із В’ячеславом Чорноволом рухівці Ярмолинеччини їздили в Городок та Чемерівці на акції.
Про це не раз розповідав на сторінках нашого часопису лідер рухівців тодішнього району Микола Побережний.
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. У 2000-му році йому присвоєно звання Героя України.
На Байковому цвинтарі в Києві на могилі В’ячеслава Чорновола пам’ятник: постать і птах на плечі, що наче прагне вирватися із каміння. Утім, може й то не птах, а В’ячеславова душа. Бо навіть каменю несила витримати бунтарського духу відважного сина свого народу. Бо такі, як Чорновіл, не помирають, а продовжують жити у серцях та справах живих.
У цю епоху ми вибороли державну незалежність. І обов’язок українських патріотів – зберегти цю незалежність для прийдешніх поколінь – перемогти московського окупанта.
Григорій Іжевський, член Народного Руху України з 1990 року, голова Ярмолинецької районної організації Демократичної партії України, яка на той час була асоційованим членом НРУ.
