Професію прокурора обирають ті, хто своєю місією вбачає захист прав громадян. Робота у сфері юриспруденції – відповідальна, часом складна, проте надзвичайно важлива. Це підтверджує і прокурор Ярмолинецького відділу Хмельницької окружної прокуратури Вікторія Гуменна, яка обрала свою життєву стежину, усвідомлюючи усі її особливості та труднощі . До професійного свята, яке відзначають працівники прокуратури 1 грудня, поспілкувалися із Вікторією про навчання за спеціальністю, перший досвід роботи та головні риси, необхідні для прокурора.
– Чи знали у дитинстві, ким хочете стати? Були різні думки чи все ж впевненість, що працюватимете у юридичній сфері?
– Гарне питання….. Як і у кожної дитини, мрії про майбутню професію змінювались дуже часто. Але коли постав вибір щодо подальшого навчання у ВНЗ, поставилася до цього дуже серйозно. Враховуючи мої захоплення гуманітарними предметами в школі, чітко розуміла, що точні науки – не для мене, а тому думки стати економістом, бухгалтером, фінансистом відпали одразу. Батьки пропонували вступати у медичний інститут, стати лікарем – мамина давня мрія, проте я розуміла, що у медицині потрібно працювати за покликом серця. Тож дуже вдячна батькам, що вони зовсім не намагались “переламати” мене та підтримали у прагненні стати юристом.
Хотіла стати прокурором, адже це – саме та людина, яка передусім захищає інтереси людей та держави, до якої йдуть за допомогою, яка неупереджено і безкомпромісно захищає потерпілих від злочинів. На той час у районі розслідували “гучні” справи, звітували про досягнення у всіх сферах діяльності, і це мене неймовірно захоплювало. Ну і, звичайно ж, дуже подобалась форма, яку на той час мали прокурори, тому не раз уявляла і себе в ній.
– Яким було навчання в університеті?
– Перед вступом обирала між Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого та Одеською національною юридичною академією. Все ж останній навчальний заклад мав для мене більше переваг, тому зупинилася на Одесі. Академія дала нам, студентам, навіть більше, аніж ми могли очікувати.
У закладі було створено усі необхідні умови, щоб справді допомогти увійти у роль прокурора. Зокрема, викладачі організовували відвідування судових процесів, під час яких ми могли побачити, як повинна поводити себе кожна сторона відповідного процесу, а також одразу застосувати знання на практиці. Була навіть можливість уже під час навчання працювати в Юридичній клініці, створеній на базі Академії.
– Де проходила практика? Чи стала вона підтвердженням, що робота у прокуратурі – це Ваше?
– Практика була у нас на 2, 3 та 5 курсах. Оскільки навчалася на державній формі, для її проходження направляли за місцем проживання, на той час це була прокуратура Ярмолинецького району. Незважаючи на те, що перша практика була ознайомча, я вже тоді зрозуміла, що із вибором професії не помилилась. Впродовж практики відвідувала судові процеси, спостерігала, як прокурор проводить особистий прийом громадян, із працівниками прокуратури виїжджала на місця події вчинення злочинів, готувала проєкти документів. Керівником усіх 3 практик був прокурор Ярмолинецького району Роман Володимирович Олійник, який незважаючи на те, що я – практикантка, ставився до мене як до штатного працівника. Мене, студентку, яка закінчила 2 курс, вразило це, адже уже тоді була залучена до поточної роботи, дотримувалася графіків, вносила пропозиції щодо шляхів розв’язання поставлених завдань. Зараз розумію, що ця вимогливість була лише на користь, адже уже тоді я здобула перші ази роботи прокурора, які і надалі мені допомагають працювати у цій сфері.
– Яким був початок Вашого робочого шляху?
– Після закінчення вишу отримала направлення до прокуратури Ярмолинецького району на посаду стажиста прокурора. Перед першим робочим днем, 30 вересня 2014 року, звичайно, дуже хвилювалась, але заспокоювало те, що із колективом прокуратури я вже знайома. До сьогодні пам’ятаю, що в перший день роботи мені вже потрібно було розглянути 2 звернення громадян.
– Які зараз обов’язки прокуратури та Ваші, зокрема?
– З початку моєї роботи двічі відбулась реформа органів прокуратури, метою яких була європейська модель органу. Як тільки я прийшла на роботу, то прокуратура “мусила контролювати все і втручатися в усе”.
Уже у 2015 році прокуратуру позбавили загальнонаглядових функцій, а представляти інтереси держави і громадян в суді передбачили лише у виключних випадках. Тому тепер головна турбота прокурорів – здійснення нагляду за органами, які проводять досудове розслідування та оперативно-розшукову діяльність, а також підтримання державного обвинувачення. За органами прокуратури також залишили процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, що розслідують органи поліції, координацію діяльності правоохоронних органів щодо протидії злочинності. В умовах воєнного стану прокурори вживають всіх можливих заходів, щоб робота органів прокуратури залишалася ефективною та була направлена на протидію злочинності, дотримання законності в цілому, підтримку громадян, захисників і захисниць. Незважаючи на труднощі, пов’язані із запровадженням режиму воєнного стану та веденням бойових дій на території України, робота органів прокуратури не була зупинена ні на день.
На даний час я займаю посаду прокурора Ярмолинецького відділу Хмельницької окружної прокуратури. Згідно розподілу обов’язків працівників Хмельницької окружної прокуратури, за мною закріплено нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підтримання публічного обвинувачення у суді, розгляд звернень громадян.
– Минуло 9 років Вашої професійної діяльності у цій сфері. Які риси та вміння можете визначити головними для прокурора?
– Насамперед, прокурор повинен мати аналітичне та критичне мислення, комунікативні та організаторські здібності, а також вміти працювати в команді. Люди, які обрали цю справу, повинні бути чесними, порядними, відповідальними, дисциплінованими, емоційно стабільними, рішучими при прийнятті рішень. Необхідні наполегливість, вміння планувати і організовувати свій робочий час. Обов’язково потрібно постійно самовдосконалюватися. В практичній роботі немає жодного дня без навчання, оскільки досить часто вносяться зміни до законодавства, якими повинен завжди володіти прокурор.
– Що подобається у Вашій професії найбільше?
– Для мене прокуратура – це стиль життя, без якого я не можу уявити себе. Тож навіть не знаю, ким би хотіла працювати, якби не стала прокурором. В іншій сфері я себе не бачу. Напевно, цьому необхідно завдячувати безпосереднім моїм усім керівникам, які під час роботи власним прикладом і навичками лише збільшують моє прагнення працювати у цій сфері. Звичайно, у кожній професії є свої труднощі, але досягнувши поставлених цілей у роботі, розумієш, що це навпаки – були стимули для реалізації поставлених завдань.
– Ваш чоловік також працює у цій сфері. Розкажіть про те, як це – сім’я прокурорів?
– Чоловік працює в органах прокуратури і на даний час займає посаду заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького. Познайомились ми саме під час проходження моєї практики в прокуратурі Ярмолинецького району. Незважаючи на те, що із чоловіком працюємо в одній сфері, усі робочі питання і у нього, і в мене залишаються “на роботі”, оскільки вдома донечка чекає маму і тата.
Користуючись нагодою, хочу зазначити що 1 грудня працівники прокуратури відзначають професійне свято. Вітаючи всіх колег із Днем працівника прокуратури України, закликаю забезпечувати надійний захист інтересів суспільства і держави, керуючись буквою Закону.
У цей день бажаю здоров’я, терпіння і мудрості, наснаги у щоденній непростій праці на благо українського народу та держави! Щоб щоденна робота викликала повагу та довіру оточуючих, а також успіхів, сил у роботі, безперервного вдосконалення та вдячності людей. І – найголовніше – Перемоги України та миру на нашій землі!
З окремими словами глибокої вдячності хочеться звернутись до ветеранів органів прокуратури України та побажати їм щастя, злагоди, міцного здоров’я та благополуччя.
– Дякую за розмову.
Iнтерв’ю Анастасії Граб.
