Однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності є Конституція. На сьогодні у світі діє більше 200 конституцій (в 2004 році прийнята також перша наднаціональна Конституція – Конституція Європейського Союзу), а також існує понад 300 конституцій суб’єктів федерацій і автономних утворень. Конституції стали найважливішим здобутком національної політико-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн – нормативно закріпили перемоги у революціях, війнах за незалежність тощо. Недаремно для більшості зарубіжних країн день прийняття Конституції став найважливішим національним святом. Термін “конституція” (від лат. constitutio – установлення, устрій, порядок).
Перші конституції, в сучасному значенні цього терміну, виникли у XVII-XVIII ст. під час демократичних буржуазних революцій. Їх поява була зумовлена намаганням запровадити належну організацію державної влади, тобто таку, яка унеможливила б або значно ускладнила б можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб та її використання у вузько-корпоративних інтересах, що, своєю чергою, могло б забезпечити захист людини від свавілля держави, обмеження сфери державної влади і гарантованість природніх прав і свобод людини.
Періоди конституційного розвитку України мають давні традиції, а час їх зародження пов’язується з Гетьманською державою (середина XVII – початок XVIII століть). Саме в перебігу та закінчення Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б.Хмельницького 1648-1654 рр. з’явилося ряд актів, що мали велике конституційне значення та були спрямовані на побудову демократичної держави. Серед них можна, зокрема, зазначити Зборівську угоду (1649р.), Переяславські (березневі) статті Богдана Хмельницького (1654р.), Гадяцький трактат (1658р.).
5 квітня 1710 року у м.Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву “Конституція Пилипа Орлика”. Документ написаний під сильним впливом передових на той час західноєвропейських державотворчих доктрин (права людини, поділ влади, система стимулювань і противаг тощо). На жаль, положення цього документу не було реалізовано, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 року.
У період Української революції 1917-1921 рр. конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого Універсалу. 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.
На жаль, державотворчі процеси були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Абсолютна монархія російської імперії взагалі не потребувала будь-яких конституцій. Натомість радянський союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягали крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів (за радянський період існування української державності було прийнято чотири Конституції: 1919, 1929, 1937 і 1978рр.), якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, всі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за ширмою яких постала нова імперія, набагато страшніша за всі попередні. І це особливо ми відчуваємо сьогодні.
Початок новітнього конституційного розвитку України пов’язується із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де утверджувалося здійснення українським народом його невід’ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина.
Справу прискорив розпад СРСР у 1991-му. Декларація про державний суверенітет змінилася Актом проголошення незалежності України, підтримку якому засвідчив всеукраїнський референдум. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою.
Тож потреба в новому основному законі стала особливо нагальною. Однак протистояння між президентом і парламентом істотно затягнуло конституційний процес (на 6 років). Україна залишилася останньою із держав колишнього СРСР, яка не мала власної незалежної Конституції. Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го.
Мені доводилось, саме в цей період, виконувати обов’язки помічника-консультанта народного депутата України Ігоря Тарасюка (фракція НРУ). Приймальня його знаходилася в будинку Ярмолинецької селищної ради, де й знаходився штаб районного осередку Народного Руху України.
Доводилося виконувати багато різноманітних завдань, які входили в обов’язки помічника народного депутата України. Але й мав право входити й перебувати у приміщеннях Верховної Ради за умови пред’явлення посвідчення помічника-консультанта, дотримуючись встановленого порядку. Часто їздив у Київ. Був учасником подій 26-28 червня 1996 року, коли людний мітинг з транспарантами (на зразок “Новій Конституції України – бути”) прийшов під будинок Верховної Ради України.
26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудила будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент тут же призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. Опублікувати указ про призначення референдуму мали 27 червня. Сумнівів у тому, що будь-який варіант президентської Конституції буде затверджено референдумом, ні в кого не виникало. Так само очевидним для депутатів був розпуск Президентом незручного для нього парламенту. Делегація парламентарів, які зустрілися з Леонідом Кучмою ввечері 26 червня, домовилися: наступного дня Рада робить останню спробу у своїй редакції.
Ситуація всередині парламенту була непростою. Кожна політична сила, а головними були комуністи, соціалісти і Народний Рух України, мали своє бачення подальшого існування України. Ліві сили були категорично проти ухвалення нового Основного Закону, їх влаштовувала Конституція УРСР 1778 року. О 10 годині ранку 27 червня 1996 року спікер Олександр Мороз відкрив ранкове засідання парламенту й попередив колег, що вони працюватимуть без обідньої перерви.
– Я хочу сказати депутатам, які живуть далеко від Верховної Ради, щоб вони не хвилювалися. Транспорт буде затримано до закінчення засідання, – сказав він за кілька годин.
Насправді він закриє засідання майже через добу.
Конституційна ніч стала піком протистояння між владним трикутником: Президент-Кабмін-Верховна Рада. Тодішній глава держави мав свою версію Основного Закону й хотів ухвалити її через референдум, а не в Раді. Прем’єр-міністра Павла Лазаренка не влаштовувала версія Конституції за редакцією Михайла Сироти і Віктора Мусіяки, бо він не хотів, аби Президент призначав уряд за згодою парламенту. Свою позицію мав також спікер Ради Олександр Мороз – він бажав залишити більшість повноважень за парламентом, а у варіанті Кучми бачив спробу зосередити владу в руках Президента. За таких умов не дивно, що конституційне засідання затягнулося майже на добу без перерви.
– Обстановка була вкрай напружена, – пригадує вчений-біолог, народний депутат 2-го скликання Валентин Яблонський. – Обговорювали не просто окремі положення Конституції, статті чи фрази, а навіть крапки й коми. Тут відверто змагалися ідейні опоненти, запеклі вороги. Це була боротьба, гостра політична боротьба, але – пряма, відверта.
– Того довгого дня, – пригадує народний депутат Микола Поровський, – всі депутати стежили один за одним – чи є в залі, чи голосує і як голосує. Вони сперечались, гарячкували, просили слова, агітували й просувалися вперед.
Наприклад, комуніст Павло Кузнєцов затято пропонував замінити термін “український народ” на “руський народ”. А один із депутатів наполягав: “Не можна так поспішати і одразу надавати українській мові статус державної. Потрібно зачекати хоча би 10 років, за цей час ми всі опануємо українську і заговоримо нею”. Сперечалися, здавалося б, через дрібниці: наприклад, називати парламент Верховною чи Народною Радою. Справжні баталії точилися навколо державної символіки: комуністи були категорично проти синьо-жовтого прапора. А обговорення статусу Криму тривало більше як три години…
Кілька разів доходило майже до бійки і зриву засідання. Однак справа рухалася.
На балконі сесійної зали тим часом зібралося багато журналістів, які стежили за кожним порухом, кожним натисканням кнопки.
Поділився своїми спогадами про конституційну ніч і директор інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, депутат ВРУ Микола Жулинський. Він розповів, що давно не переживав такої святковості і водночас такої напруженості, як тієї історичної ночі.
– Не було абсолютно ніякого бажання не те що сну, навіть схилитися. Весь час у напруженні, весь час не можна було всидіти. Я пам’ятаю, мене кілька разів викликали для інтерв’ю. Я тоді сказав, що Конституцію буде ухвалено. Я пам’ятаю, як до мене підлітав прокомуністичний Юлій Болдирєв і казав: “Давайте так, обмін – ви нам російську мову, а ми вам вашу символіку”. Я кажу: “Буде і наша мова і наша символіка. Ніхто на торги вже сьогодні з вами не піде”, – пригадує він.
За словами Жулинського, тоді була хвиля емоційного напруження, і вже ніхто не сумнівався – Конституцію буде ухвалено. Процес був тривалий, бо треба було оголосити і ухвалити кожну статтю окремо. Ігор Тарасюк підрахував, що остаточне ухвалення зайняло в депутатів 23 години без перерви.
Власне, попри всі непрості обставини, що супроводжували конституційний процес, прийняття нової Конституції стало для народних депутатів справою честі. Двері ніхто не зачиняв, ніяких кордонів не ставив, але майже 400 депутатів добросовісно витримали марафон і голосували все нові й нові статті. Іноді – всупереч власним принципам, бо над усе зуміли поставити інтереси всього суспільства. За цю добу депутати проголосували майже 150 статтей Конституції.
О 9 годині 18 хвилин Конституцію було проголосовано. “За” – 338, “проти” – 18, “утрималось” – 5, “не голосували” – 26. В голосуванні взяли участь 387 народних депутатів України. Наприкінці процесу в залі з’явився глава держави і потиснув руку спікеру – це означало, що протиріччя подолані. І зрештою всі разом вийшли і сфотографувалися, як одна сім’я.
Це була перемога, велика перемога. Люди на вулиці вітали депутатів, дякували за наполегливість, бажали подальших успіхів. За час ухвалення Конституції змужнів і депутатський корпус, люди наче виросли. Багато з тих, що на початку блокували ухвалення Конституції, наприкінці голосували за неї.
Конституція сприяла примиренню та консолідації політичних сил, подоланню глибокої економічної кризи, розвитку національної духовності українського народу. Правильність обраного шляху засвідчили Помаранчева революція 2004 року і Революція Гідності 2013-2014 рр., коли народ став на захист Конституції, твердо зупинив спробу узурпації влади і засвідчив свою щиру відданість ідеалам демократії, свободи та справедливості.
Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, поки існує держава і розвивається суспільство.
Микола ПОБЕРЕЖНИЙ, голова районного осередку “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка.
Фото “УкрIнформу”.
