21 листопада – Введення в храм Пресвятої Богородиці.
У календарному циклі українського народу з язичницьких часів свято Введення має цілу низку похідних назв: Видення, Введення в храм Пресвятої Богородиці, третя Пречиста. Як читачі нашого часопису пам’ятають, про дві Пречисті ми вже розповідали, а про них у народі говориться так: “Перша Пречиста – жито засіває, друга – дощем поливає, а третя – снігом покриває”.
Цьогоріч, у відповідності до новоюліанського літочислення та постанови Архієрейського Собору ПЦУ про календарне питання, віряни святкують Введення до храму Пресвятої Богородиці Діви Марії 21 листопада (замість 4 грудня). Це свято відкриває нам деякі таємниці з біографії Діви Марії, бо саме в той день батьки привели її у храм для виховання і приготування до найвищої гідності – стати Матір’ю Христа, Сина Божого.
Батьки Діви Марії, праведні Йоаким і Анна, будучи бездітними, сумували й не раз, гірко плачучи, молили Бога, щоб він дав їм дитя, і при тому склали обіцянку, що віддадуть те дитя до храму Єрусалимського на служіння Богові. Отож, одного чудового дня з’явилася на світ майбутня Матір Божа – Марія. Не встигли батьки натішитися своєю дитиною, як минуло дівчинці три роки і треба було виконати дану Богові обіцянку.
Йоаким і Анна скликали в Назарет своїх родичів, запросили багато дівчат, і разом із донечкою вирушили в Єрусалим. Урочистим і гарним був той похід. Одягнені у найкращий одяг, із свічками в руках дівчата йшли попереду і співали побожні пісні. З ними йшла трирічна дівчинка Марія, за нею батьки, родичі та багато людей. Миле дитя з нетерпінням рвалося до Того, хто перебував у її серці. Марію супроводжували невидимі Ангели, які виспівували всю дорогу їй найкращі свої пісні.
Первосвященикові Захарію було дано знати від Духа Святого, що до храму має прийти майбутня Матір Божа, і він разом із священиками в пишному вбранні вже чекали Діву на паперті, до якої вели п’ятнадцять сходинок. На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі Вона пішла вже сама прямо до первосвященика Захарія.
Залишивши жити Марію в храмі, батьки повернулися додому. Йоаким у 80-річному віці помер, а Анна пішла в храм до Марії і через 2 роки теж померла.
Марія під опікою Первосвященика дістала досить високу освіту і гарне побожне виховання, а також навчилася усяких ручних робіт: вміла вишивати, прясти, займатися рукоділлям. Пресвята Діва Марія прожила у храмі Єрусалимському майже дванадцять років.
Настав час, коли Марія мала залишати храм і, як інші дівчата, вийти заміж. Вона пояснила Первосвященику і священикам, що вона від зачаття Свого посвячена батьками єдиному Богу і Сама дала обітницю зберегти вічно Свою непорочність і тому не може вийти заміж. Отож, для збереження непорочності під чином шлюбу Діва в 15 років, за порадою і згодою священного Собору, була заручена зі своїм родичем – праведним старцем Йосифом, який дав обітницю зберігати дівочу честь Марії, вважаючи себе мнимим чоловіком і мнимим батьком Ісуса Христа. Таким чином, Вона переселилася із храму в Назареті у будинок праведного Йосифа.
За народним календарем, Введення є святом початку зими. Від хати до хати ходять полазники, себто ті, хто приносить добро чи якесь лихо. Тому ними мусять бути молоді і здорові чоловіки. Добре, коли вони приходять з грішми – до багатства. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба – то це злий знак.
Як підтверджує Іван Франко в “Народному календарі”, нерідко роль полазника виконує сам господар. Вставши рано-вранці, газда виходив на подвір’я, обміряв його широкими кроками вздовж та впоперек – до стайні, обори, хліва та пасіки, а потім заходив до хати й виголошував побажання: “Дай Боже, добрий день, щобись худібонька була здорова і я з тобою, моєю жоною, і діточками!”
Вважалось за великий гріх після Введення і до Благовіщення копати або зрошувати землю, “бо вона відпочиває і на літо сили набирається”.
У нас на Поділлі вранці на Введення молодиці обсипали своїх корів сім’ям (насінням коноплі) та мастили масним маслом вим’я, “щоб давала багато молока”. Варили з борошна густу киселю і давали коровам, “щоб була густа сметана”.
Народна назва цього свята – Видення – пішла від того, що люди вірили, ніби в цей день Бог відпускає праведні душі, щоб вони могли подивитися (видіти) своє тіло: “Душа видить своє тіло, тому й Видіння”.
Деякі з прикмет оформилися в приповідки, як ось: “Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави”, “Як є на Введення вода, то буде в мисці молоко”, “Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде”.
У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція – накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Вхід маленької дівчинки Марії до Єрусалимського храму має для нас, сьогоднішніх християн, глибокий духовний зміст. Для чого батьки Йоаким і Анна привели свою довгоочікувану донечку до святині? Для навчання, виховання у побожності, високій духовності, моральності. Будучи у храмі, Марія поринула в атмосферу Божої благодаті. Кожне свято має у собі велику науку. Неважко здогадатися, до чого спонукає Введення. Потрібно, щоб усе людство увійшло у святий храм і прийняло Божу благодать, якої воно в основному, позбавлене.
Микола Побережний, голова районного осередку товариства “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
