Сьогодні, 18 листопада, професійне свято відзначають сержанти Збройних сил України.
Із головним сержантом 3-ї окремої танкової Залізної бригади Віктором Соколовським особисто не знайома. Але навіть за кілька хвилин телефонної розмови пересвідчилася: і справді – головний! Впевненість у кожному слові, висока ерудиція та вміння комунікувати – найнеобхідніші риси, які допомагають працювати з людьми.
Віктор Станіславович служить за контрактом у лавах ЗСУ з 2016 року. Родом із сусіднього міста Дунаївці. Там народився і зростав, навчався і закінчив міську школу №1. Вступив до Хмельницького технологічного інституту, звідти пішов на строкову службу. Коли повернувся з армії, вирішив працювати. Першим робочим місцем стала державна служба охорони, пізніше працював у Дунаєвецькій прокуратурі, паралельно все ж, здобуваючи вищу освіту у Кам’янець-Подільському аграрному університеті на факультеті агроінженерії.
На запитання, чому все ж обрав для себе шлях військового, головний сержант Віктор Соколовський відповідає просто: “Завжди відчував, що це – моє. Для мене в армії все зрозуміло, мені до снаги порядок, дисципліна, ні роботи, ні відповідальності я не боюся”.
Спочатку деякий час служив в одній із військових частин, а пізніше перевівся у 3-ю танкову. Перший день повномасштабної війни застав його у наряді. Звичайно, було тривожно. Повідомлення про війну усвідомити нелегко, але часу на це практично не було. З перших годин у бригаді почалася активна робота із підготовки до розгортання частини, прийому мобілізованих. Віктор Станіславович брав у цьому безпосередню участь.
– Ближче до ранку я зателефонував дружині та зятю, який був вдома, але уже збирався на службу, сказав коротко, що їм необхідно зробити: зібрати документи та найнеобхідніші речі, ніхто ж не знав, що буде далі. Звісно, заспокоїв їх, адже чоловік доньки Вікторії, мій зять, служить разом зі мною в одній бригаді, тому знав, що донечка, яка в той час була при надії, хвилюватиметься за нас обох. Так само дружина завжди переживає, тоді ж вона мала подбати і про нашу молодшу – Катрусю, яка є ще школяркою.
Очевидно, Віктор Станіславович став прикладом і натхненником для свого зятя Сергія, який теж ще далеко до війни підписав контракт, обрав для себе професію захищати Україну, а сьогодні уже є офіцером 3-ї окремої танкової Залізної бригади. З перших днів війни вони відчували підтримку один одного, а з тим – і усієї родини, бо завдання було єдине – оволодіти ситуацією та діяти.
На той час Віктор Соколовський виконував обов’язки начальника пожежної служби бригади. Але 25 лютого уже почалась активна підготовка із прийому особового складу. Готувались казарми, сховища. Наступного дня прибули перші бійці.
– Переважно це були добровольці, дуже вмотивовані чоловіки, котрі рвались захищати Україну. Роботи було багато, бо попри усе, необхідно було впорядковувати документи, дотримуватись правил внутрішнього розпорядку. Що цікаво, і що мені запам’яталось, тоді хлопці приховували хвороби при проходженні медкомісії, пояснюючи це тим, що вони прийшли воювати, бо на нашу землю напав ворог. Багато було тих, кому за станом здоров’я відмовляли свого часу в службі в зоні АТО. А тоді вони як добровольці були впевнені, що служитимуть.
Тоді ж, у лютому, пана Віктора призначили головним сержантом бригади. Першим напрямком, куди вирушив Віктор Соколовський разом із побратимами, був Харківський, район Барвінкового. І хоч мав бойовий досвід у зоні АТО, зізнається, що були моменти, коли необхідно було особливої концентрації. В обов’язки головного сержанта входить відбір особового сержантського складу, його підготовка та забезпечення усім необхідним.
– Сержант – це своєрідний посередник між командиром і солдатом. Мені підпорядковується сержантський і рядовий склад, – розповідає військовослужбовець. – Із рядового складу я відбираю людей, які можуть і хочуть командувати. Бо сержант – це молодший командир, який має брати на себе відповідальність за побратимів. У боях трапляється різне, тому коли взвод чи рота втрачає командира, він має стати на його місце.
Про наших сержантів, яких є досить багато, хочу сказати, що усі вони достойні і вмотивовані, пройшли базову загальновійськову, бойову і фахову підготовку відповідно до військової спеціальності, а також базову сержантську підготовку, під час якої вдосконалили лідерські риси, навчились працювати з особовим складом, здобули навички керування людьми під час бою.
Цікавою сторінкою військової біографії Віктора Соколовського була участь у навчаннях у Великій Британії, які проводились за стандартами НАТО.
– Навчання були досить насиченими і інформаційно, і практично. Зокрема, приділялась увага роботі сержантів, де кожен в окремій місії відпрацьовував командирські навички. Навчальні завдання були досить різноманітні, вони відбувались у різних зонах, в тому числі були відпрацювання вуличних боїв. Ми долали відстані до 20 кілометрів щодня. Розвідування, маскування, штурмування окопів, захоплення будівель, прочісування лісу та полів – далеко не всі напрямки, які ретельно відпрацьовувались під час навчань. Скажу, що інструктори високо оцінили рівень наших військовослужбовців, разом з тим, ми багато корисного взяли для себе. Головне, крім суто військових навичок, там навчають бути лідером, тобто успішно керувати особовим складом.
Насправді, сержант має бути і трішки психологом для бійців. Пам’ятаю випадок із своєї практики. Один із мобілізованих був без настрою, сержант каже, у нього проблеми. Виявляється, вдома мати залишилась хвора, а на зиму потрібно дрова заготовити, немає кому допомогти. Зрозуміло, що ситуацію просто так залишати не можна. Зв’язались із місцевим військкоматом, попросили допомогти матері мобілізованого із дровами. Питання було вирішено. Дрова завезли і ще й порубали! Боєць наш був дуже задоволений, коли мати зателефонувала і розповіла, що уже має паливо на зиму!
Загалом Віктор Станіславович захоплюється своїми підлеглими, каже, що кожен із них достойний журналістського матеріалу із добрими словами. Про себе ж каже, що не надто любить публічність, бо на це немає часу.
Отож, важко було втриматись від спокуси зв’язатися із дружиною головного сержанта 3-ї окремої танкової Залізної бригади Аллою Василівною Соколовською. Вона працює завідуючою господарством одного із Дунаєвецьких дитсадків.
– Ми з чоловіком познайомились…. на виборах (посміхається). На перший погляд, місце не зовсім звичне для знайомства, але так склалося. Наші стосунки пройшли випробування часом – одружились ми через 5 років. Тому для мене і для усієї родини він – то головна опора і надія, з ним ми усі почуваємося впевнено.
Обидві донечки, особливо молодша, неймовірно люблять його, вболівають, чекають. І це не дивно, бо кращого батька годі й шукати. Віктор має особливий підхід до дітей, йому щастить на дівчат, ще й онучка народилася!
Віктор – справжній чоловік, оте сильне плече у повному сенсі слова. Ми вболіваємо за своїх хлопців – за чоловіка, за зятя, і знаємо, що неодмінно усе буде добре. Користуючись нагодою, адресуємо їм і усім військовослужбовцям бригади слова підтримки і поваги.
До слів дружини приєднуємось і ми, земляки Віктора Станіславовича. Із днем сержанта Збройних Сил України Вас та усіх сержантів незламної 3-ї окремої танкової Залізної бригади!
Алла ГУМЕНЮК. Фото із архіву Віктора Соколовського.
