8 листопада за Новоюліанським літочисленням, яке взяло свій початок з 1 вересня 2023 року – Собор святого Архистратига Михаїла або, як кажуть у народі, “Михайла”. Церква відзначає це свято на честь всіх небесних ангелів, а також їхнього ватажка Архангела Михайла.
Свято Архангела Михайла переносить нас думкою у далеке минуле, до початку створення Богом невидимого світу. Серед всіх живих створінь Господь Бог найперше створив ангелів, чистих духів, яким дарував світлий розум і вільну волю, щоб вони його прославляли і йому служили.
Все, що Небесний Отець створив, вчинив з любові, а вона не знає насилля, примусу над своїми створіннями. Ця вільна любов спричинила випробування вірності ангелів Богові – своєму Творцеві. Тоді між ангелами виникла боротьба. Частина під проводом Люцифера збунтувалася проти Бога і не хотіла йому служити. Решта під проводом архангела Михаїла стали на бік Бога і окрилені закликом “Хто як Бог!” кинулися проти злих ангелів і скинули їх у безодню, де ті утворили свою державу й поклялися вічно руйнувати все те добро, яке творить Бог. Ось що пише про це апостол Іван в книзі “Одкровення”: “І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, – повержено на землю, і ангели його з ним повернені. І я почув голос могутній, що говорив на небі: “Нині настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа його, бо повержено обвинувача братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч” (Одкр. 12, 7-10).
Це свято українці завжди відзначали з великим розмахом. Свято Михайла віддавна вважалося всеукраїнським, як, скажімо, Покрова. Архистратиг Михаїл є покровителем Києва. Особливо шанували його кияни. Починаючи від Мономаховичів (1125р.), київські князі вважали Михайла своїм патроном, а стародавній герб міста над Дніпром постійно оздоблювався зображенням архистратига з мечем.
Цікава історія пов’язана з цим гербом. За тодішніми звичаями, давньоруські князі носили подвійні ймення – світське та церковне (останнє давали при хрещенні і воно символізувало того чи іншого покровителя). Так склалося із князем Святополком, що відомий в історії як Михаїл Ізяславич.
Він, власне, й вибудував золотоверхий монастир, названий ім’ям його покровителя – Михайлівським. За архітектурними цінностями він не поступався Софіївському. На жаль, комуністична влада з її войовничим атеїзмом в 30-х роках минулого століття цю світового значення пам’ятку висадила в повітря. Подібна історія сталася з однойменним собором, збудованим у 1089 році в Переяславі-Хмельницькому.
За церковними канонами, Архангел Михаїл переміг зло напасника, себто дохристиянське вірування, а тому носив звання Архистратига, яке за візантійською термінологією означало головного воєначальника. Тому й іконографія представляє його як озброєного полководця: шолом на голові, вогненний меч у руках, а під ногами в’ється змій (дракон) – символ сатани.
Також архангел Михаїл є захисником запорозького козацтва. Під час Визвольної війни Богдана Хмельницького хоругва з ликом святого Михаїла стає найвищим символом всієї Української держави. Він був і національним символом України. Згадаймо Шевченкові “Гайдамаки”, події яких перегукуються із сьогоденням: “Не плачте, братія, за нас. І душі праведних, і сила Архістратига Михаїла. Не за горами кари час”.
І все ж в Україні Михайла найбільше пошановували мисливці, вважаючи своїм безпосереднім покровителем. Та це й природно: наші пращури, мешкаючи переважно у лісах, спочатку жили за рахунок звіроловства і лише потім освоїли землеробство. Ще відносно недавно затяті мисливці йшли до церкви на святкову вранішню відправу і перед образом свого покровителя ставили свічки. А восени під час щасливого полювання, десь у лісі біля вогнища, старі мисливці розповідають багато цікавих переказів та легенд про свого святого захисника.
Найпоширеніший переказ про святого Михайла пов’язаний з віруванням про те, що найкраща рушниця тільки та, яка побувала в руках Архистратига. Ось цей переказ. Одного разу мисливець вбив у лісі чорта. До нього з’явився святий Михайло та запропонував виконати будь-яке бажання мисливця. Той забажав обмінятися зі святим Михайлом рушницями. Трохи повагавшись, Михайло погодився на такий обмін. Одну умову поставив святий: якщо мисливець передумає та схоче обмінятися рушницями назад, то мусить прийти на те саме місце.
І почало цьому мисливцеві так щастити на полюванні, що годі й казати! Тільки кожного разу, як він із цієї рушниці стріляв, такий грім над землею лунав, що люди лякалися. От і власник рушниці нарешті вирішив позбутися магічного подарунку, щоб лихо не накликати на свою голову. Пішов на зазначене місце та й обміняв рушницю із святим Михайлом назад. Але й колишня його старенька рушниця тепер теж набула чарівних властивостей! І мисливська удача не покидала вже його довіку.
Михайлів день ще з давніх часів у наших Ярмолинцях вважався веселим і ситним святом. Збір врожаю і сільськогосподарські роботи вже закінчені, а справжня зима ще не настала. У селян в цю пору не було клопоту, і вони могли від душі насолоджуватись святом. У цей день було прийнято запрошувати гостей, або ж самому приходити в гості. Той, хто приймав гостей, накривав багатий і ситний стіл. Господині випікали хлібні пироги, пригощали пивом і медовухою, дітей – солодощами та квасом, а також ставили м’ясні страви. Михайлів день ярмолинчани святкували смачними стравами весь тиждень, поки не наступав Різдвяний піст.
Якщо є можливість відвідати церкву, варто поставити свічку біля ікони Михайла і помолитися йому. Однак прочитати молитву архангелу можна і вдома. Він обов’язково її почує, якщо у людини добрі наміри. Вважалось, що після Михайла зима неодмінно має сповістити про себе, адже він мусить “приїхати на білому коні”, а тому було доброю ознакою врожаю і здоров’я, якщо в цей день випав хоч невеличкий сніжок.
Микола Побережний, голова районного осередку товариства “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
