Професія залізничника – справа не із легких. Про це не за чутками знає ярмолинчанин Сергій Закалата, який уже майже 15 років працює у сфері залізничного транспорту. Попри те, що робота забирає багато сил, нічні зміни даються важко, а питання оплати праці залишається проблемним, свою професію Сергій любить. I оте дитяче захоплення потягами не зникло ані трохи, але тепер залізничник спостерігає за рухом транспорту на коліях уже із вікна свого кабінету.
Історія Сергія та обраного ним фаху бере початок із дитинства. Майбутній залізничник мешкав неподалік станції Чотирбоки, на Шепетівщині, і для нього атмосфера, яка там панувала, була звичною і вже наче рідною. Тому ще тоді визначив для себе, що як виросте, працюватиме залізничником. Мрії мають властивість здійснюватися. Проте часто для цього потрібно пройти довгий шлях, який очікував і на чоловіка.
Одразу після закінчення школи Сергій вступив до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, щоб здобути спеціальність чергового по станції. Першу роботу знайшов у місті Городок у 2009 році: працював за фахом на проміжній залізничній станції 5-го класу “Вікторія”. Але для того, щоб бути переведеним на станції вищих класів, необхідно було отримати освіту вищого рівня. Тому через два роки роботи Сергій розпочав заочне навчання у Київському технікумі залізничного транспорту (у 2012 заклад був перейменований на Київський коледж транспортної інфраструктури). Паралельно продовжував працювати у Городку, там протягом 5 років здобував необхідний у майбутньому досвід. Наступним етапом роботи Сергія стала залізниця у Хмельницькому, де він трудився оператором при черговому по станції. За кілька місяців чоловіка було запрошено до Ярмолинець, робота була роз’їзного характеру, тому працював на станціях кількох населених пунктів Хмельниччини.
У 2017 році залізничник вступив у штат працівників станції Ярмолинці уже із чималим професійним багажем. Тут він працює і до сьогоднішнього дня черговим по станції. Робота – відповідальна, адже полягає у правильному приготуванні маршрутів, прийомі та пропуску поїздів, їхньому формуванні, забезпеченні безпеки руху транспорту, організації вчасної подачі вагонів на фронти, дотриманні регламенту переговорів. Найбільше залізничнику подобається працювати за пультом керування, через який він управляє потягами по всій станції.
Після важкої робочої зміни Сергій відпочиває в колі рідної сім’ї. Удома на нього завжди чекають дружина Інна та двоє синів: молодший Назар і старший Владік. Діти обожнюють слухати історії про залізницю, неодноразово були на робочому місці тата і також хочуть працювати на станції. Особливо потягами марить старший син, і це захоплення лише продовжує рости. Вільний від роботи час залізничник любить проводити у саду: робота із рослинами його неабияк заспокоює.
На жаль, традиційним для багатьох героїв наших історій стало питання про початок повномасштабного вторгнення. Поцікавилися і в Сергія, якою для нього запам’яталася та чорна для всієї країни дата – 24 лютого 2022 року. У той день залізничник був на нічній зміні. Уранці отримав дзвінок від начальниці станції Наталії Дмитрівни Котлінської із робочих питань. Проте за кілька хвилин розмова перевелася на страшну новину: почалася війна. Звичайно, це була неочікувана та жахлива звістка, і працювати, коли паніка охопила всю країну, було справжнім викликом. Проте своє робоче місце ані Сергій, ні інші працівники станції не залишили. Робота залізниці за весь період вторгнення не припинялася ні на мить, усе відбувалося чітко та за графіком.
Сергій ділиться, що для того, щоб бути залізничником, потрібно не лише закінчити спеціальний навчальний заклад: знання із цієї спеціальності необхідно постійно поновлювати. І коли він лише починав роботу на станції, один із старших колег сказав: “Ти обрав ту професію, для якої треба вчитися все життя”. Зважаючи на роки сумлінної праці, можна сказати, що тоді Сергія це зовсім не зупинило. Тому і до сьогодні він продовжує навчатися, щоб виконувати свою роботу краще та ефективніше.
Усі ці зусилля залізничник докладає, оскільки професію свою любить. Сергій розповідає: “Мені подобається, коли на станції багато роботи, шалений рух, я від цього отримую задоволення. Це водночас і складно, оскільки потрібно вчасно та правильно організувати рух транспорту, дотримуватися правил безпеки. Проте це мені до душі”.
В особі Сергія Закалати щиро вітаємо із професійним святом усіх залізничників Ярмолинеччини!
Анастасія Граб.
