Продовжуємо знайомити із творчістю письменниці Наталі Міхайлової. Її тексти – про деталі, які роблять день і в підсумку – життя, про добро та те, що зігріває навіть у прохолодну осінь чи зиму. Тож сьогодні пропонуємо вашій увазі одну із таких історій Наталі: про синиць, приємні повідомлення та страих добрих друзів…
Вже довгий час я перебуваю під впливом негативних емоцій: туга за рідним краєм, розлука з близькими та втрата друзів. Щоденні новини про стан бойових дій на лінії фронтів просто занурюють в такі глибини підсвідомості, що подекуди не розумієш – чи це все відбувається насправді, чи то жахливий безкінечний сон. І якщо нічого з цим не галом робити, можна просто зачахнути, гортаючи стрічку тур новин в соцмережах. Тому я поставила собі завдання: шукати позитив у будь-чому.
Вчора зранку з вікна кімнати спостерігала за синицями, що шукали поживу в зимовому саду. Мерзле яблуко на маківці дерева розгойдувалося, бо пташки по черзі підлітали, намагаючись ним поласувати. Аж поки не впало на землю. Згадала свої ранки вдома на Луганщині. Перед великими вікнами кухні на опорах винограднику висіла годівничка для птахів. Кожен ранок, збираючись на роботу, наливала собі чашку чаю і спостерігала за пташками, що юрбилися біля годівнички. Відчувала, що снідаю не сама, а в компанії пернатих, які бачили мене крізь скло, та не лякалися. Накинувши на плечі пальто, вибігала насипати зерен чи крупи, а хитрюги-горобці з нетерпінням чекали, поки відійду. Тож ми практично були старі знайомі.
Сніг – не сніг, і не крупа сипле… Так це ж синиці прилетіли на сніданок! Час і мені налити чашку чаю і приєднатися до трапези з новими знайомими. Рясно квітнуть в горщиках квіти: білі, блакитні та бузкового кольору фіалки. За вікном цокотять дзьобиками пташки – Божі діти. На столі гарячий напій у чашці, що подарувала нова знайома. Вже маю три позитивні моменти! Поки так собі міркувала на телефон прийшло кілька повідомлень. Рука за звичкою потяглася його увімкнути.
– Ще один момент, за який маю подякувати! – промовила сама до себе. З посмішкою роздивлялася надіслані цікаві картинки з креативними ідеями, як зробити візуалізацію прийдешнього свята з того, що є під руками. Такі повідомлення завжди викликають в мене посмішку, ставлю відмітку – клас, що ознайомилася, ідеї сподобалися. Але цього разу не стрималася і написала цілу подяку своєму знайомому.
“Дякую, друже, за щоденні позитивки! Ніби така дрібничка, але приємна. Як нагадування про новий день, або вечір. Є привід, посміхаючись, сказати собі – не все так погано! Нехай твоя родина буде щасливою, незважаючи на тяжкі обставини. Маємо думати про хороше, щоб воно збулося. Слава Богу! І дякую тобі за все!”
Таке повідомлення відправила знайомому, з котрим спілкувалася в житті, може, разів п’ять. 3 Сергієм ми познайомилися років двадцять тому на дні народження у моєї хрещениці. Він кум мого кума. Потім ще пару разів в житті пересікалися. Років чотири тому випадково зустрілася з Сергієм та його дружиною на базарі. Довго говорили про життя та події 2014-го. Була рада, що ми за переконаннями “в одному вагоні”.
Поцікавилася про долю нашого спільного кума, який покинув країну і зв’язок з ним втратився. Ми обмінялися номерами телефонів. З тих пір щоранку почала отримувати у повідомленнях цікаві картинки чи привітання зі святами. Спочатку мені це було якось дивно, бо практично малознайома людина робить це щодня. Але що поганого в тому, коли людина, просто збираючись на роботу, відправляє друзям цікаве і незвичне? Плюс в тім, що не треба заводити будильник, бо Сергій розбудить смскою о шостій. Тому почала сприймати це явище позитивно, навіть з користю: його цікаві листівочки можна ще комусь відправити та не спізнитися на роботу.
Згадалися і сумні події лютого 2022-го, коли ми довгий час жили під постійними обстрілами, не було електрики, газу, води, мобільного зв’язку та інтернету. Було незвично, що телефон весь час мовчить і ти не знаєш, що робиться за межами твого будинку. Навіть коли вдалося виїхати в безпечне місце, телефон ще довго мовчав. Потім потроху почали відгукуватися знайомі, родичі. Я просто плакала, коли ще хтось повертався в моє життя. Через три місяці з’явився ще один, хто не змінює свої традиції спілкування. То – Сергій! Відразу написала йому про себе, ясна річ, розпитувала, де його родина зараз і чим займається його родина. Відтоді смс приходять не завжди зранку, інколи ввечері. Це свідчить, що мій знайомий збирається в нічну зміну на дуже відповідальну і важливу роботу, бо він фахівець у сфері енергетики.
Можливо, когось би навіть дратували ці повідомлення, але не мене. Я їх називаю позитивками, бо вони дійсно завжди теплі та оптимістичні. Якщо їх немає кілька днів, починаю думати: чи все гаразд з Сергієм та його родиною. А потім він пише, що сиділи без світла і не було інтернету. І я така: фух, подяка Богу!…
Ну ось, визначила: сьогоднішній ранок приніс аж чотири позитивних моменти, а може і більше, якщо гарно розкласти всі події на складові. І це тільки початок дня. Тому програмую себе гнати всі погані думки! Вже нічого не повернеш і не вплинеш на те, що вже сталося. Можна лише збирати по крихтам своє життя докупки. Я вже знаю, яким воно було раніше. Тепер неодмінно повинно бути не гіршим. Кращим…
Наталія Міхайлова.
