Хрест для християн є найвеличнішою святинею, нашою славою, духовною зброєю Спасіння і перемоги над гріхом. Ставши чудесною і найбільшою святинею нашого спасіння, Хрест Господній є предметом шанування для християнського світу. Кожен християнин усе своє життя осіняє себе хресним знаменом. Від раннього дитинства і до останнього подиху він носить у своєму серці і на своїх грудях хрест як знак Христової перемоги, Його захисту і сили. Ми починаємо і закінчуємо кожну добру справу на славу любові до Христа хресним знаменом. Як захист і охорону зображуємо святий хрест на всьому для нас дорогому й священному: у храмах і святилищах, у будинках.
Восени 2023 року, у відповідності до Постанови Архієрейського собору ПЦУ про календарне питання, свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього (або, як кажуть у народі – “Здвиження”) відзначаємо 14 вересня (замість 27 вересня).
Історики Християнської Церкви сходяться на тому, що запровадженню цього свята сприяли дві важливі події: по-перше, віднайдення на Голгофі – місці розп’яття Ісуса Христа – самого Хреста, на якому страждав і помер Син Божий, і по-друге, повернення до Єрусалима цього Хреста.
Хрест існував вже у давніх народів – єгиптян, фінікійців, асирійців – ще до народження Ісуса Христа. І кара смерті на хресті у ті часи вже існувала. Від них хрест і кару смерті перейняли римляни. І коли вони у 63-му році перед народженням Христа завоювали Палестину, то принесли з собою хрест і спосіб карати чужинців. У Палестині у той час злочинців карали каменуванням, але Ісусові іудейський Синедріон застосував ганебний спосіб смерті, тобто не каменуванням, а розп’яттям на хресті, аби таким чином якнайбільше зневажити особу Ісуса, зарахувавши його до найбільших злочинців.
І тільки у 313 році Візантійський імператор Костянтин Великий відповідним Медіолянським едиктом дав волю християнам, заборонивши карати розп’яттям на хресті.
Близько трьохсот літ минуло з часу розп’яття та Воскресіння Христового. В Римі імператором став Костянтин Великий. Мати його, цариця Олена, була християнкою. У війську Костянтина і серед його друзів було багато християн, але сам цар не був християнином, хоча до них він ставився непогано.
Та відбулася подія, яка змінила становище християн. Перед вирішальною битвою в 312 році з кесарем Італії, який переслідував і не любив християн, Костянтин і його військо побачили на небі знамення Хреста Господнього і напис із зірок “Цим переможеш”. Тієї ж ночі уві сні Костянтин побачив самого Ісуса Христа, який звелів йому зробити на військових знаменах хрест і повістив, що Костянтин переможе у цій битві. І справді, його військо, серед якого були християни, наступного дня виграло битву і з перемогою ввійшло до Риму. Після цього в місті була поставлена статуя царя з хрестом у правиці.
У 326 році мати імператора Костянтина Олена на прохання свого сина вирушила в Палестину (Єрусалим), щоб там розшукати хрест, на якому був розп’ятий Христос. Після тривалих розпитувань вона дізналася від старого єврея Іуди місцезнаходження Хреста. Знайшли його у занедбаній печері, заповненій сміттям і землею. На поверхні печери стояв язичницький храм. За наказом імператриці споруду зруйнували, а печеру ретельно відкопали. Тут знайшли три хрести та окрему від них дощечку із написом “Ісус Назарянин, Цар Іудейський”. Тепер необхідно було встановити, який з трьох знайдених був хрестом Спасителя.
За порадою єрусалимського патріарха єпископа Макарія хрести почали підносити до важкохворої жінки. Від двох хрестів не відбулося жодного дива, коли ж піднесли третій хрест – то жінка одразу ж оздоровилася. У такий спосіб пізнали Хрест Господній, його чудодійну й животворну силу.
Дізнавшись про надзвичайну подію, на місці знайдення Хреста зібралося чимало людей. Всі бажали прикластися руками до животворного Хреста. Однак через великий натовп зробити кожному це було неможливо. Тоді присутні почали просити бодай показати всім Хреста. Ось чому єпископ Макарій зійшов на підвищене місце, аби всі побачили Хрест Господній, кілька разів підносив його. У той час присутні поклонялися Хресту і проголошували: “Господи, помилуй”. У пам’ять про цю подію 14 (27) вересня на середину церкви виносять прикрашений квітами Хрест, усі поклоняються йому при співі: “Хресту твоєму поклоняємося, Владико…”
Друга версія походження свята пов’язана із щасливим поверненням Хреста Господнього до Єрусалима. З цього міста його забрав перський цар Хосрой (614р.). Через 14 років імператор Іраклій здобувши перемогу над перськими військами зумів знову повернути Хрест Господній до Єрусалиму. 14 (27) вересня 628 року відбулося друге урочисте здвиження Хреста.
Свято Воздвиження нагадувало Христове розп’яття і смерть та ставилося нарівні з Великою П’ятницею, тому в цей день стало звичаєм зберігати суворий піст.
За церковними приписами, на Здвиження не було особливих обрядодій. Хіба плели віночки з останніх осінніх квітів і клали на голівку навхрест, щоб голова не боліла. Зрання господарі виносили на подвір’я зерно і хлібні крихти для птахів.
Від цього часу наступають холодні дні і птахи відлітають у вирій. “На Воздвиження Земля движеться вже до зими”, – казали наші предки. Батьки не дозволяли дітям ходити в цей день у ліс – “бо гади всюди повзуть і можуть ужалити”. У цей час закінчували сіяти жито, з цим пов’язане іменне прислів’я: “Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста”. Спостерігали за журавлями, бо їхня поведінка вказувала на подальшу погоду: полетять до кінця місяця – чекай з Покрови морозу, якщо ж ні – зима раніше листопада не настане. В цей день люди остерігалися рубати й колоти дрова, пиляти й стругати дошки.
У це свято Христове церква закликає вірних дітей побожно поклонитися чесному і животворному Хресту Сина Божого. Нехай Хрест Господній буде нам силою, що нею спасаємося і яка допоможе нашому народу перемогти московських окупантів.
Микола Побережний, голова районного осередку товариства “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка.
