8 вересня у Шарівці відбулась непересічна подія: на території старого польського цвинтаря було освячено відновлену статую місцевої Берегині, яку називали Святою Анною, а пізніше Марією – Матір’ю Божою. Ніхто не знає точної дати, коли з’явилась Берегиня у селі та хто автор цієї витонченої скульптури на високому постаменті, але люди переконані, що вона охороняє село та усю округу.
Жіноча фігура, яка поєднує у собі і красу, і ніжність, і, водночас, силу справді випромінює спокій, умиротворення та дарує відчуття захисту. Тривалий час шарівчани називали її Анною. Але один із католицьких священиків, о.Станіслав (Завальський), перебуваючи у Шарівці, провів дослідження святині та дійшов висновку, що зображення у камені відтворює не образ Святої Анни, а Матері Божої, бо саме так її зображали скульптори епохи Відродження. На високому постаменті теракотового кольору Вона стоїть на кулі, обвитій гадюкою, а ногою наступає на голову змії. Це можна прочитати як метафоричне зображення: Богородиця прагне розтоптати земне зло, одночасно благаючи у молитві Господньої милості для людей.
Спостерігаючи за історичними подіями, старожили Шарівки помітили цікаву закономірність: їхнє село жодного разу не потерпало від стихійних лих, навіть у часи ІІ Світової війни та Голодоморів вдавалося уникнути масових смертей та розрухи. Усьому завдячують Їй – Берегині.
Минали століття. Під дощами, вітрами і плином часу статуя почала руйнуватися, хоч люди розповідають, що у всі часи стежина до неї не заростала.
Біля підніжжя постаменту часто можна було знайти квіти, лампадки… А це означало лише одне: силу Божої Матері чи Святої Анни відчували ті, хто просить і щиро вірить.
Докласти зусиль, часу, власних коштів, щоб оновити святиню, прийняла рішення родина Лохвицьких із Правдівки. Ініціатива, звісно, пішла від матері – Франі Францівни Лохвицької, яка поділилася намірами із своїм сином Олегом Павловичем. «Син підтримав мене і сказав, що ми маємо це зробити у Славу Божу і для людей, – розповідає Франя Францівна. – До нас активно доєднався онук Тарас. Робота виявилась непростою, необхідно було співпрацювати із професійними реставраторами, шукати спеціальні дороговартісні матеріали для оздоблення постаменту. Але усе вдалося». Скільки коштувала реставрація для родини, пані Франя не сказала, сказали лише, що трудились не задля слави чи похвали, а за покликом сердець.
Подія зібрала біля статуї не лише жителів Шарівки, а й Правдівки, Вихилівки, Пасічної та хутора Пасічнянського. Святу Месу звершили о.Петро (Міщук), настоятель Римо-Католицького костелу Св. Петра і Павла у Ярмолинцях та о.Віктор (Шклярчук), настоятель Шарівського костелу. У молитвах здіймалися прохання про мир в Україні, про здоров’я українських воїнів, котрі сьогодні боронять рідну землю від російських окупантів.
Святі отці розповідали про Святу Анну, яка є матір’ю Пресвятої Богородиці та бабусею Ісуса Христа та наголошували про роль і значення родини у християнському вихованні. Линули подяки родині Лохвицьких, які своїми стараннями та пожертвами оновили святиню та відродили місце паломництва для земляків та усіх потребуючих.
Символічно захід відбувся у день Різдва Пресвятої Богородиці. Цьогоріч Православні та Греко-Католики відзначали це свято разом із Римо-Католицькою церквою, оскільки із 1 вересня ПЦУ та УГКЦ використовують новоюліанський календар. Разом із жителями сіл на святі були присутні і представники органів місцевого самоврядування: старости сіл Шарівка – Микола Завацький та Правдівка, Вихилівка – Наталія Костенко.
Вітав присутніх із знаковою подією заступник Ярмолинецького селищного голови Іван Березовський. Виступав перед земляками і настоятель храму Св. Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії ПЦУ (с.Правдівка) о.Василь (Стус).
Учасники зібрання мали можливість насолодитися чудовим церковним співом Наталії Богданової із Ясенівки, яку знають як і директорку Ясенівського Будинку культури. Фінальне пісенне побажання «Многая літа» прозвучало у виконанні заслужених артистів України, жителів Шарівки братів Вадима та Євгена Гжегожевських.
Під час усього заходу панувала неймовірна атмосфера добра та єдності, до якої додалось вечірнє вересневе тепло на заході сонця.
Алла ГУМЕНЮК.
