Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці є одним із найшанованіших християнських свят соколівчан – одночас воно стало, із перших літ нашої Незалежності, і храмовим святом села.
У Соколівці воно визначилося днем посвяти церкви (храму, тому й храмове свято). Ось вже майже 30 років (з часу побудови церкви) до свого іменного престольного свята готуються односельці традиційно заздалегідь. З’їжджаються всі вихідці з села (родичі, друзі), де б вони не проживали. Місцевий священик, отець Володимир, завжди, щоб надати цій події більшої значущості, запрошував на храмове свято священників з сусідніх приходів і вони вчиняли пишну відправу, на яку збиралися люди і з інших сіл. Потім свято переносилося на центральну площу села, де йшла жвава торгівля, працювали дитячі атракціони. Художні колективи села та школи виступали з концертними програмами. Було весело й гучно.
Звичайно, цьогоріч не буде тієї гучності, помпезності, як до речі, і торік. І все – через війну, через біль і горе, яке терпить наш народ.
У нас на Поділлі цей день називали Першою Пречистою, волиняни – Спленним, галичани – Першою Маткою. Як і на Спаса, приносили до церкви святити різне зілля, в тому числі – обжинкові вінки жита, пшениці, але найчастіше – льону і конопель. Зілля зберігали протягом року, клали до труни чи обкурювали хати під час грози. Вінки брали з собою у поле, як йшли вперше засівати ниву.
Зерно витереблювали у полі руками і змішували з посівним насінням, а солому клали у формі Христа на загоні, присипаючи середину землею. Цього дня закінчувався Спасівський піст, і розпочиналась пора весіль. Недарма у народі казали: “Як прийде Перша Пречиста, принесе сватів нечиста”.
Після Першої Пречистої дівчата в селі вже звільняються від тяжкої роботи. Тому: “Прийшла Перша Пречиста – стає дівка речиста” – багато говорить, бо немає вже що робити.
Із Першою Пречистою пов’язаний цікавий обряд – заготівля калини. Як ми знаємо, ця рослина правічно символізувала Україну і дотепер залишається нашою національною емблемою. Шанували її не лише за плоди: вона виконувала символічну роль в багатьох обрядах, зокрема, в поховальних та весільних. Проводжаючи людину в останню путь, труну обвивали її цвітом або кетягами: калина прикрашала весільний коровай, нею оздоблювали вінець молодої як ствердження дівочої недоторканості і цнотливості. Згадаймо одну із весільних пісень:
Дала мене моя мати замуж,
Дала мені калинову вітку:
– Заткни, доню, за білу намітку,
Щоб калину та не поламати,
Ягідок та не подавити,
Свого роду не прогнівити…
Образ України безпосередньо уособлюється з калиною. Недарма ж мовиться: “Без верби й калини нема України”. Відтак у кожній родині, де були дівчата на виданні, намагалися вдосталь наготувати калинових пучків. Усі знали: де під стріхою висить калина – туди можна засилати сватів. Тому, починаючи з Пречистої, дівчата постійно ходили збирати калину. Але найчастіше відбувалося це на Успіння Божої Матері.
Символічна обрядодія, пов’язана з ходінням по калину на Пречисту, не випадкова – з цього дня вже можна було починати розглядини. Вважалося доброю ознакою, коли до дівчини приходили свати між першою і другою Пречистими (весілля справляли після Покрови – 14 жовтня). У цей період відбувалися зговори, оглядини, заручини, яких з нетерпінням чекали дівчата.
А яка ж історія життя Божої Матері?
Успіння – кінець земного життя Пресвятої Богородиці та переселення її у життя небесне.
Після того, як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого Успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам, часто приходила до труни Господньої. І ось одного разу, коли вона знову прийшла на Голгофу, до неї з’явився архангел Гавриїл, провістив її про скоре переселення до життя небесного та на підтвердження своїх слів вручив їй пальмову гілку. Із цією звісткою й повернулася Мати Божа до Вифлеєма та одразу повідомила учнів Господа про своє Успіння.
За звісткою архангела, Успіня Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа. І зненацька засяяло Божественне світло, затьмарюючи запалені свічки. І зійшов до всіх людей, які зібралися, сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа та смиренно чекала на те, щоб він забрав її. І без жодних тілесних страждань віддала душу свою Богородиця своєму синові.
Потім янголи почали співати, а апостоли – оплакувати розлуку з Божою Матір’ю. Урочиста поховальна процесія вирушила від Сіону та пройшла через весь Єрусалим. Під час руху процесії над тілом Богородиці зненацька з’явилося світле серпанкове коло, схоже на вінець, і до процесії приєдналися янголи, своїми співами вони прославляли Божу Матір. Осяйне коло супроводжувало аж до місця поховання. У Гефсиманії християни попрощалися з тілом та внесли його в домовині у поховальну печеру. Вхід закрили великим каменем. А через три доби, коли апостоли прийшли до печери, вони не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо. Згодом, під час вечері вона з’явилася апостолам і пообіцяла, що буде з хрещеним людом завжди.
Варто насамкінець згадати те, що після Успіння починається “молоде” бабине літо, що триває до 11 вересня.
Якщо о цій порі гарна погода, то “старе” літо обов’язково має бути непогоднім. Веселка цього дня віщує теплу довгу осінь.
Микола Побережний.
