Серед українців свято Маковія (Маковея), що припадає на 14 серпня – одне із найпоетичніших і вельми шанованих (у народі його ще називають першим Спасом, мокрим Спасом, Спасом на воді – медовий Спас). Значною мірою цьому, очевидно, посприяла цікава біблейська оповідка.
Приблизно в 166 році до Різдва Христового сирійський цар Антіох намагався примусити юдеїв перейти на поганську віру. Єрусалим було спалено. Суворо заборонено дотримуватися Мойсеєвого закону. Дехто не витримав такого тиску, але були й інші люди – сильні духом і вірою в Бога.
Серед них брати Маковеї – це сім святих мучеників: Авім, Адім, Антонін, Гурій, Євсенон, Єлеазар, Маркелл. Їхніми батьками були Єлеазар і Соломія. Стародавній священик Єлеазар не піддався ні на хитрі підкупи, ні на відверті погрози. Не змогли зламати його й тортури царських катів. Священик помер мученицькою смертю, а далі настала черга синів. Нещасна Соломія бачила на власні очі смерть кожної своєї дитини, важко навіть уявити, яка це була нестерпна мука. Але жінка мужньо зносила все, навіть підбадьорювала синів, заохочувала їх бути мужніми та вірними Богові: “Мої діти, ви не одержали від мене ні душі, ні життя, я не створила ваших тіл, Бог, Творець світу, дав вам усе те і Він у своєму милосерді поверне вам життя, яким ви тепер погордили, залишаючись вірними його законам”. Всі вони з її благословення загинули за свою віру. Соломія також померла в ім’я Бога.
Ця героїчна святописна історія є духовно близькою для українських матерів, сини яких проливають кров на бранному полі за волю й національну незалежність держави. Звідси і та особлива пошана до свята, яке у давнішні, дохристиянські часи приурочувалося до освячення квітів, городини та криниць. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давню традицію – ще до сходу сонця йти до церкви, щоб освятити квіти та мак.
Мабуть, в Україні не було жодної родини, де б не висівали мак – давню і вельми шановану в народі рослину. Її широко використовували для приготування повсякденних і обрядових страв. Але найласовішою дитячою їжею для нас були маківники (макорженики) – коржики, які своїм внучатам моя баба Ксенька випікала з товченого і приправленого медом маку. Потім ці випечені борошняні коржики ламали на дрібні шматочки, скидали в макітру, перемішували з медом (цукром) і розтертим маком.
На жаль, вже почали забувати, позбавляти дітей цього смачного їства. Нині мак став не тільки реліктовою рослиною, а й засудженою – його заборонено вирощувати. Та чи його провина в тому, що наркомани (наркоділки) використовують мак у своїх цілях? Не одне століття він був бажаним на людських городах, приносив радість і задоволення, а ось тепер потрапив до “карних злочинців”…
Хоч народна мудрість твердить, що “Сім літ мак не родив і голоду не було”, але каже й інше: “Нема цвіту цвітнішого від маківочки, нема роду ріднішого від матіночки”. Коли ж він зацвітав яскравим різнобарв’ям, звеселяючи око, казали: “Цей світ, як маків цвіт”.
Але мак цвіте недовго. “Він одійшов, – казали про чиюсь передчасну смерть, – як маків цвіт”. Під кінець літа з’являються буруваті голівки, немов складені докупи дитячі долоньки. І хоч як дітям хотілося поласувати маківочками, батьки застерігали: “Зачекай до Маковея”.
Напередодні свята виготовляли букет з квітів. Він мав бути різнобарвним: з чорнобривців, чебрецю, васильків, нагідок тощо. В центрі – голівки маку і невеличкого соняшника, і все це пов’язували червоною стрічкою.
Після освячення квітів священиком, повернувшись додому, букет (“маковійську квітку”) підвішували до сволока або ж до божниці, де він висів протягом року. З квітів при потребі готували ліки чи купелі, дівчата вплітали в коси, “щоб не випадало з голови волосся”. З маківок робили навар від безсоння, зерном обсипали обійстя, “щоб відьми не доїли корів і не приносили вроків”.
Із Маковеєм пов’язаний ще один не менш цікавий обряд. Колись він був дуже урочистим і обов’язковим для кожного села. Це освячення води, зокрема, криниць. Перед освяченням, як годиться, чоловіки вичищали днища, лагодили застаріле цямриння, упорядковували огорожі. Дівчата тим часом плели віночки і прикрашали ними облямівки криниць, обвішували їх татарським зіллям, папороттю та волошками, а у воду кидали лепеху та любисток, щоб вигнати звідтіля злі сили і дати змогу оселитися добрим духам.
На це свято в селі збиралося все населення – від дітей до літніх мешканців. Під супровід музик гуртом йшли до криниці, попереду калатаючи в маленькі дзвіночки, бігли діти. Похід супроводжували церковні дзвони. Це була особлива, святочна для села подія. Після посвяти хлопці обсаджували джерело деревами, а коли в цьому не було потреби, то робили символічне клечання – втичали обабіч святе гілля.
У давнину хворі купалися в річці, бо вода на Маковея вважалась цілющою. За народним звичаєм, цього дня найбільше слід вживати меду, маку та фруктів.
Від Маковія починається піст – Спасівка (Успенський піст), який триває до Успіня Пресвятої Богородиці (28 серпня).
Микола Побережний.
