Іноді думати над вибором професії не доводиться: вона обирає тебе сама. Ця історія – про сьогоднішнього героя інтерв’ю – ветеринара Андрія Петрова. Свою справу він успадкував від дідуся, шанованого у громаді ветлікаря Миколи Афанасійовича, який зробив значний вклад у ветеринарну медицину Ярмолинеччини. У 2018 році Андрій продовжив справу дідуся, ставши керівником ветеринарної аптеки та клініки для тварин, що діє при ній. Сьогодні вітаємо родину Петрових із їхнім професійним святом – Днем працівників ветеринарної медицини України, який відзначаємо 13 серпня.
Поспілкуватися із Андрієм виходить після закінчення його робочого дня, хоч зазвичай у цей час у нього заплановані операції. Але мені пощастило: Андрій мав трохи часу, щоб поділитися своєю історією. Під час робочого дня в аптеці-клініці завжди багато людей, що приходять із різними запитами: придбати ліки або їжу для тварин, отримати консультацію або медичну допомогу для своїх домашніх улюбленців. Навіть після закриття аптеки люди продовжують звертатися до Андрія, і він радо їм допомагає. Саме про цю відданість справі у будь-який час доби поговорили із героєм інтерв’ю.
– Чому обрали професію саме ветлікаря?
– Значний вплив на вибір професії зробив мій дідусь, який також працює ветеринаром. Часто він брав мене із собою на роботу, і увесь процес мене дуже захоплював. Тож уже в 9 класі я чітко вирішив, ким хочу стати.
– Де навчалися?
– Освіту здобував у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького. Також проходив практику у Львові, Хмельницькому, безпосередньо у Ярмолинцях, переймав досвід дідуся. Навчаюся я постійно. Завжди намагаюся читати професійну літературу, дивлюся семінари, на щастя, сучасні технології дозволяють легко отримувати необхідну інформацію.
– Якими були ваші перші кроки у професії?
– Дідусь передав мені свою справу більш як 5 років тому, тоді ж, у січні 2018 року я розпочав самостійний розвиток аптеки та клініки. Я швидко увійшов у русло, потрохи вдосконалював робоче місце, набував нових навичок у процесі, хоч спершу було важко. Проте впевненість у тому, що робиш, рухала далі та не дозволяла зупинятися. І, звичайно, дідусь, що завжди підтримував та із яким я й досі консультуюся в деяких питаннях.
– Що можете виділити найважче та найприємніше у вашій справі?
– Найважче – це, звичайно, втрата пацієнтів, але лікарська справа часто іде у ногу зі смертю, і на жаль, врятувати усіх неможливо. Також не завжди легко працювати із людьми, оскільки до кожного потрібен свій підхід. Найбільше надихає те, що я відчуваю себе на своєму місці, розвиваюся у напрямку, який подобається, бачу прогрес.
– Що потрібно знати ветеринару?
– Любов до тварин – дуже важлива у цій справі. Проте стати хорошим лікарем лише завдяки цьому не вдасться. Часом потрібно залишатися «холодним», щоб важко не переживати болісні втрати. Неможливо обійтися і без необхідних знань та навичок.
– Які подальші плани?
– Я постійно вкладаю свої сили у розвиток справи, хоч часто не вистачає фінансів та часу. Тому маленькими кроками, але рухаюся вперед. Наразі працюю над створенням операційної, також хочу зробити лабораторію, оскільки це один із ключових діагностичних методів у медицині. Це необхідно для розширення моїх можливостей як лікаря, адже часто впираюся саме у брак діагностики.
– Яка роль тварин у вашому житті?
– Оскільки ми жили у квартирі, батьки не дозволяли заводити домашніх улюбленців, але я, як і більшість дітей, приносив додому котиків, які потім потрапляли до бабусі та дідуся. У них завжди було багато тварин: і свійські, і домашні. Спершу моїми домашніми улюбленцями були собаки, потім з’явилося більше котів. Уже в дорослому житті зі мною довгий час проживав кіт Кай, якого я знайшов на вулиці. Проте на початку повномасштабного вторгнення ми із сім’єю тимчасово виїхали із міста, тож Кай разом із нами опинився у дідуся та бабусі. Ми вирішили його не забирати назад, оскільки тут у нього прекрасна компанія – галицька кішечка Маркіза.
– Яка ситуація у суспільстві щодо свідомого ставлення до тварин?
– На жаль, це дуже актуальна проблема. Але час іде, усе змінюється, уже помітна позитивна тенденція зростання усвідомленого ставлення до тварин. Працюють і державні закони, спрямовані на захист жорстокого поводження із тваринами. До домашніх улюбленців потрібно теж підходити відповідально: робити усі профілактичні заходи, дотримуватися порад лікарів.
– Чи займаєтеся благодійною діяльністю?
– Я завжди підгодовую тварин, що знаходяться поблизу клініки. У Ярмолинцях також є волонтерська організація «КітПес», тому при потребі намагаюся допомагати, проводячи безкоштовні консультації та огляди.
Професія ветлікаря завжди займатиме перші місця серед актуальних професій, адже вона залишається важливою та потрібною у всі часи. Бути професіоналом у цій справі – велике досягнення, тому люди із пошаною ставляться до працівників цієї професії. Зичимо усім причетним до сьогоднішнього свята терпіння, нових звершень, професійного росту!
Анастасія Граб.
